До чого жадібність доводить

У одного чоловіка-вдівця від покійної дружини залишилася дочка. От одружився він другий раз на вдові, у якої теж була дочка. Мачуха сильно ображала свою пасербицю і хотіла зовсім зжити зі світу, щоб все добро дісталося її донечці. Тільки про те й думала, як би погубити пасербицю.

А був в тому селі млин, на якому ночами чорти борошно мололи, був то їх притулок. Після певного часу ніхто туди не наважувався піти: чорти відірвали б сміливцю голову.

Ось і прогнала одного разу вночі та мачуха свою пасербицю на млин і веліла їй змолоти корець пшениці. Дівчина не перечила, зібралася і пішла. Прийшла вона на той заклятий млин, поставила мішок і сама на нього сіла. Страшно дівчині, притулилася вона до інших мішків, не знає, що робити: чи втікати, чи лишитись? Та й бігти боязно – а ну чорти голову відірвуть. Сидить вона і бачить: йде до неї пан в циліндрі, у фраку, в білих рукавичках, ось тільки з-під фраку хвіст у нього видніється. Підійшов до неї і каже:

– Марисю! Йдемо танцювати!

А Марися йому відповідає:

– Е, ні, не піду, у мене немає спідниці!

Вимагає, щоб він приніс білу спідницю. Пан пішов за спідницею, приніс і каже:

– Марисю! Йдемо танцювати!

– Е, ні, не піду, у мене немає сорочки!

Пішов він знову, приніс сорочку, всю розшиту красивими візерунками, і знову кличе її танцювати, а вона не хоче:

– Е, ні, не піду, у мене немає корсажа!

Приніс пан корсаж, красивий і з вишивкою.

– Марисю! Йдемо танцювати!

– Е, ні, не піду, у мене немає фартуха!

Приніс їй фартух.

– Марисю! Йдемо танцювати!

– Е, ні, не піду, у мене немає черевиків!

Він приніс черевики, гарні, до колін шнуровані, і просить, щоб йшла вона танцювати.

– Е, ні, не піду … Як же я піду танцювати? Приніс ти мені черевики, а панчохи не приніс. Як же я черевики взую?

Приніс їй пан панчохи і хоче з нею танцювати, а вже вона вимагає тепер коралі, потім сережки, потім ще каблучку …

Він усе переніс і кличе танцювати.

– Е, ні, не піду … У мене немає гребінця, нічим волосся розчесати.

Приніс гребінь, а їй тепер знадобилася стрічка в косу. Приніс чорт стрічку і думає: «Ну, кінець! Тепер-то вже піде танцювати! »

І кличе її, а вона у відповідь:

– Е, ні, не піду. Як же я піду невмивана?

– Так у чому ж тобі води принести? Немає у мене глечика!

– Та хоч в цьому. – І простягнула йому решето.

Чорт і давай воду носити. Носить, носить – що набере, то і вильється, ніяк не може донести. Розлютився чорт, жбурнув решето їй під ноги та як закричить:

– Почекай же ти, каналія! Тільки прийди ще раз на млин …

Час у чорта вийшов. Настав його час, і він повинен був зникнути. Дівчина озирнулася навколо: дивиться, а мішок уже повний муки, закинула його на плечі та понесла додому. У будинку всі спали і двері були замкнені, ніхто не думав, що вона жива повернеться з млина. Вона ж прийшла живісінька, тому що була розумна і кмітлива і веліла чорту по одній речі носити, щоб час тягнути і не піти з ним танцювати, а то б він їй голову відірвав.

Прийшла додому, стукає.

– Хто там? – запитує мачуха.

– Відчиняйте, матінко! Це Марися з млина прийшла додому і принесла мішок з борошном.

Мачуха, ясна річ, не зраділа, що пасербиця повернулася жива і здорова. Відчинила вона двері, запалила свічку, дивиться: Марися це чи не Марися? Придивилася ближче, – а на Марисі корсаж новий, спідниця шовкова, фартух з вишивкою, намисто, як горіхи; черевики до колін зашнуровані, сережки, каблучка … Схопилася тут мачуха за голову:

– Марисю, та хто ж тобі все це дав? Ну говори ж! Невже на млині дали?

– Ой, матінко, які там є красиві наряди в шафах! Людина там може вбратися у що тільки надумає. А вже який гарний пан приходив зі мною танцювати! Тільки я не захотіла, та і не пішла.

Стало мачусі завидно, ось вона і думає: «Потрібно мою Ядвісю послати на млин, нехай і вона причепуриться».

На другу ніч посилає мати Ядю з корцем пшениці на млин. Не дуже-то хотілося Ядвісі йти вночі, але вона подумала: «Адже і я можу вбратися не гірше Марисі».

Прийшла на млин, сіла потихеньку, сидить, тремтить від страху. Нарешті приходить до неї той самий пан в циліндрі, у фраку, в білих рукавичках. Чорт думав, що це Марися, і прийшов розквитатися.

– Ага, Марися! Підеш зі мною танцювати?

А дівчина йому каже:

– У мене немає спідниці, сорочки, черевиків, панчіх, корсажа, коралового намиста, сережок і каблучки, немає стрічки в косу і вмитися нема в чому! Пішов чорт за всім цим добром і за раз приніс їй все, що вона веліла, Води приніс в мисці і каже:

– Швидше мийся і одягайся, немає у мене часу тебе чекати.

Вона швиденько одяглася, вмилася, волосся розчесала і пішла з ним танцювати. Як закружляв з нею чорт, так вона вже й не пам’ятала: чи то  він три рази її крутнув, чи тільки один раз. А на четвертий раз чорт їй голову відірвав і викинув геть з млина. Тіло ж просунув крізь ґрати у вікні – половину зовні видно, половина всередині залишилася.

Мати чекає- немає дочки. Нічого мати не говорила, тільки зітхала до самого ранку! А скаржитися соромно було, як би Марися не стала над нею сміятися. А Марися знала, чому мачуха зітхає і чому Ядя не йде: мабуть, чорти їй голову відірвали. Мачуха не втерпіла, і тільки розвиднілося, встала, швидко одяглася і побігла до млина; там вона знайшла голову своєї Яді і заголосила:

– Боже ти мій милосердний! Рідне моє дитятко, що ж це з тобою зробили!

Глянула вгору, а у вікні тіло Ядвиги видніється. Але не посміла мачуха нічого сказати, ні поплакати, ні поскаржитися комусь: боялася, що стануть сміятися над її дурістю. Знала вона про той млин і сама дочку на загибель послала.

Повернулася вона в свою халупу і показує Марисі Ядіну голову:

– Бачиш, Марися, бачиш, що з моєї Ядею сталося?

– Ах, матінка, навіщо ви її посилали; адже звідти живою може вийти тільки розумна людина.

З тих пір мачуха полюбила Марисю більше, ніж свою Ядю-покійницю. Адже тепер вона одна у неї залишилася.

Ось до чого жадібність доводить! Як же шкодувала потім мачуха, що спокусилася на дурні дрібнички і позбулася через них улюбленої доньки.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Польские народные легенды и сказки”

Видавництво “Художественная литература”

Москва, 1965 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: