TOU

До початку і після

Міфи та легенди Скандинавії

1.
До початку часів не було нічого — ні землі, ні небес, ні зірок, ні неба: тільки туманний світ, безформний і безладний, світ вічного вогню.
На півночі був Ніфльхейм , світ темряви. Його прорізали одинадцять отруйних річок, які витікали із джерела в центрі світу — бурхливого виру під назвою Хверґельмір. У Ніфльхеймі було неймовірно холодно, а густий туман важко висів у повітрі, вкриваючи все навколо. Небеса губилися в тумані, а землю оповивала холодна імла.
На півдні був Муспельхейм . Тут панував вогонь. У цьому світі все горіло та палало. Якщо Ніфльхейм був сірим, то Муспельхейм — яскравим; у царстві туманів лютував мороз, а тут жевріла розпечена лава. Світ Муспельхейму палав від пекучого жару й вогню, як у кузні; не було тут ані суцільної землі, ані неба. Лише іскри та язики вогню, розпечене каміння і тліючі жаринки.
У Муспельхеймі, на краю полум’я, де у вогні видніється туман, де закінчуються простори царства, стояв Сурт , який існував іще до богів. Він і досі там стоїть. В його руках — палаючий меч, а кипляча лава і морозний туман — його рідна стихія.
Кажуть, що тільки тоді, коли настане Раґнарьок — кінець світу, Сурт зрушить із місця. Він вирушить із Муспельхейму з полум’яним мечем у руках і обпалить світ вогнем, а всі боги один за одним поляжуть перед ним.
2.
Між Муспельхеймом і Ніфльхеймом лежала безодня — пусте, безформне небуття, куди впадали річки туманного царства. Безодня ця називалася Ґіннунґаґап , або «зяюча прірва». За незбагненно довгий час ці отруйні річки поступово затверділи у просторі між вогнем і туманом, утворивши гігантські льодовики. На півночі безодні лід сповивав замерзлий туман із кульками граду, а от на півдні, де льодовики сягали царства вогню, крига стикалася з жаринками й іскрами Муспельхейму, й теплі вітри з країни полум’я робили повітря над льодом таким ніжним і приємним, як весняного дня.
Там, де зустрілися крига й вогонь, лід розтанув і в талих водах зародилося життя: це було створіння у людській подобі, більше за світи, ширше за усіх велетнів, як нинішніх, так і майбутніх. Воно мало обидві статі — чоловічу й жіночу.
Створіння це було предком усіх велетнів і носило ім’я Імір.
Імір був не єдиною живою істотою, яка зародилася з талого льоду: крім нього, на світ з’явилася безрога корова — така велика, що розумом її не осягнути. Вона харчувалась, облизуючи солоні крижані брили, а молоко з її вимені лилось рікою. Цим молоком корова годувала Іміра.
Гігант пив молоко і ріс. Він назвав корову Аудумлою .
Своїм рожевим язиком корова виліпила із криги людину: на перший день з’явилося лише волосся, на другий — голова, а третього дня із льоду постав чоловік.
Це був Бурі , прабатько богів.
Імір заснув, а уві сні породив дітей: з-під його лівої руки народилися велетень та велетка, а з-під ніг виріс шестиголовий гігант. Саме від дітей Іміра пішли всі гіганти.
З цих гігантів Бурі взяв собі дружину, і в них народився син, якого вони назвали Бьором. Згодом Бьор одружився з донькою гіганта на ім’я Бестла і мав від неї трьох синів: Одіна, Вілі та Be.
Одін, Вілі та Be — три сини Бьора — виросли і стали дорослими. Вони росли і бачили вдалині вогні Муспельхейма і морок Ніфльхейма, втім, знали, що у цих місцях на них чигає смерть. Брати назавжди застрягли в Ґіннунґаґапі — безмежній прірві між вогнем і туманом. Буття для них не надто відрізнялося від небуття.
Навколо не було моря і піску, трави чи каміння, не було землі, дерев, неба й зірок. У ті часи не було ні світу, ні небес, ні землі. Була сама лише прірва: порожнє місце, яке чекало, доки його наповнить життя.
Настав час творення. Be, Вілі та Одін поглянули один на одного й почали міркувати, що слід зробити у безодні Ґіннунґаґап. Вони говорили про Всесвіт, життя і майбутнє.
Одін, Віл і та Be вбили гіганта Іміра. Це був єдиний вихід, бо іншого способу створити світи не існувало. Так все почалось — це була смерть, яка зробила можливим життя.
Брати закололи велетня. Кров ринула з тіла Іміра нескінченним потоком; ріки крові, солоні, як море, й сірі, як океан, забили фонтаном і спричинили потоп такий раптовий, могутній і глибокий, що він змив і знищив усіх гігантів. Врятувався лише велетень Бергельмір, онук Іміра, з дружиною — вони залізли на дерев’яний ящик, що послужив їм за корабель. Усі велетні, яких ми бачимо та боїмося сьогодні, пішли від них.)
Із плоті Іміра Одін із братами створили землю, а з кісток виклали гори та скелі.
Усе каміння, галька, пісок і гравій, які є сьогодні, — це зуби Іміра та уламки його кісток, що їх переламали і розчавили Одін, Вілі та Be під час битви з Іміром.
Моря, що омивають світи, — це Імірова кров і піт.
Погляньте на небо: перед вами середина Імірового черепа. Зірки, які сяють уночі, планети, всі комети й метеори — це іскри, що долетіли від вогнів Муспельхейму. Ну, а хмари, які видно вдень, колись були мозком Іміра, і хтозна, що у них на думці зараз.
3.
Світ — це плаский диск, зусібіч оточений морем. Гіганти живуть на краю світу, поряд із найглибшими морями.
Щоб вони не підходили занадто близько, Одін, Вілі та Be відгородили середину світу стіною, яку зробили з вій Іміра. Це місце вони назвали Мідґардом.
Мідґард був порожнім. Тутешні землі мали чудовий вигляд, але ніхто не ходив лугами і не рибалив у чистих водах, нікому було підкорювати гірські вершини чи милуватися хмарами.
Одін, Вілі та Be розуміли, що світ без живих істот — не світ. Вони блукали по всіх усюдах у пошуках людей, але так нікого й не знайшли. Зрештою, на скелястому березі біля моря, поміж галькою брати знайшли дві колоди, які раніше гойдалися на хвилях, аж доки їх не викинуло на берег.
Перша колода була ясеневою. Ясен — пружне і гарне дерево з корінням, що йде углиб. По ясену добре різьбити, бо він не тріскається й не розколюється. З ясена виходить гарне руків’я інструмента або ратище списа.
Друга колода, яку брати знайшли поряд із першою на березі — вона лежала майже впритул до неї, виявилася вільховою. Вільха — витончене дерево, однак таке тверде, що з нього виходять найміцніші дошки й балки; з вільхи можна збудувати чудовий дім.
Боги взяли дві колоди і встромили їх сторчма в пісок; тепер вони були на людський зріст. Одін тримав колоди, а решта братів по черзі вдихнули у них життя. Так мертві берегові колоди перетворилися на живих істот.
Вілі дав їм волю, розум і рішучість. Тепер вони могли рухатись і чогось прагнути.
Be обтесав колоди, надавши їм людської подоби. Він вирізьбив вуха, щоб вони могли чути, очі, щоб бачити, і губи, щоб говорити.
Тепер замість двох колод на березі стояли дві оголені людини. З однієї колоди Be вирізав чоловіка, а з іншої — жінку.
Троє братів придумали для чоловіка й жінки одяг, щоб вони прикрилися і не мерзли, стоячи на узбережжі краю світу, де на них летіли бризки холодної морської води. Наостанок боги дали двом створеним людям імена: чоловіка вони назвали Аск, або «Ясен», а жінку — Ембла, або «Вільха».
Аск і Ембла були батьком і матір’ю кожного з нас: будь-яка людина завдячує життям своїм батькам, а також їхнім батькам і батькам їхніх батьків. Отож, якщо цей ланцюжок продовжити, то виявиться, що нашими прабатьками були Аск і Ембла.
Ембла й Аск стали жити в Мідґарді, під захистом стін, які боги спорудили з вій Іміра. Тут вони згодом побудують свою домівку, захищену від гігантів, чудовиськ та інших загроз, що чатують на далеких просторах. У Мідґарді вони зможуть спокійно ростити своїх дітей.
Ось чому Одіна називають Богом-отцем. Адже він був батьком богів, і саме він вдихнув життя у наших з вами пра-пра-прабатьків. Не має значення, бог ти чи смертний, — твоїм батьком завжди буде Одін.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Скандинавська міфологія”
Автор – Ніл Гейман
Переклад – М. Бакалова
Видавництво: “КМБУКС”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: