TOU

Добряк Рул

Казки Анні Шмідт

Одного разу у королівського подружжя народився син і на хрестинах тітонька Уна, чиї пророцтва завжди збувалися, побажала йому вирости дуже доброю людиною. Але надмірна доброта виявилася не на користь державі.
– Ось у нас і народився синочок, – сказала королева. — І тепер ми влаштуємо велике свято на честь його хрестин.
— Чудово, моя люба, — сказав король. — Але тільки в тому випадку, якщо ти не запрошуватимеш свою тітку Уну.
– Чому це? – здивувалася королева. — Та вона буде розлюченою, якщо ми не пошлемо їй запрошення. І не забувай, що тітка Уна все-таки чаклунка!
— Оце мене й турбує, — зітхнув король. — Уяви, що вона підійде до колиски і щось побажає нашому синові. А раптом вона забажає йому чогось злого?
— Та годі, — сказала королева. — Тітка Уна нас любить. Вона може побажати малюкові лише хороше.

Хрестини влаштували у королівському саду. З усіх фонтанів била рожева вода, а на кущах жасмину горіли шість тисяч синіх ліхтариків. Герцогині та королі із сусідніх королівств із золотими коронами на головах зібралися навколо колиски і навперебій гладили немовля по голівці. Останньою з’явилася тітонька Уна. Це була величезна жінка, висока й товста, одягнена у все фіолетове, а на голові у неї була справжня вежа з рудого волосся. Вона зазирнула в колиску і сказала:
Ну, просто цукерка, а не дитина! Бажаєте, я виконаю для нього будь-яке ваше бажання? Чого б вам хотілося?
У саду зависла мертва тиша. Всі гості затамували подих і з великою цікавістю стали чекати, чого забажають батьки. Король почухав потилицю і сказав:
— Я хотів би, щоб принц виріс дуже сильним і дуже хоробрим, — а потім швидко додав, — і дуже багатим.

Королева оглянула всіх високих гостей і промовила:
— Почекай, тітко Уно, я не зовсім згодна з цим. Нам набагато більше хотілося б, щоб у нашого сина було добре серце. Хіба не так, мій любий? – Хм-м, – буркнув король. Але тут він і сам оглянув гостей, побачив, з яким захопленням вони закивали головами, і погодився: — Справді, певно, що так.
— І тому… — продовжила королева схвильованим голосом, — тому, моя мила тітонька Уна, зроби мого синочка доброю людиною. Таким добрим, щоб про інших він думав більше, ніж про себе. Таким благородним, щоб він завжди засмучувався, якщо поруч засмучується хтось інший, чи то людина, чи навіть тварина!
У натовпі гостей пробіг захоплений шепіт. Яке чудове побажання! Тітонька Уна відламала від куща жасминову гілку і махнула нею над головою маленького принца.
— Тебе звати принц Рул, — промовила вона. — І бути тобі таким, як хотіла твоя матінка. Добряком.
А потім тітонька Уна танцювала польку з королем, з усіх фонтанів било шампанське, крім двох, у яких була кока-кола. Яке чудове вийшло свято! Потім всіх гостей покликали в парк, де за ґратами бігали сотня справжнісіньких носорогів. На цьому свято й закінчилося.

Вже дуже швидко стало помітно, що чарівні сили тітоньки Уни справді подіяли. Тому що принц Рул зростав надзвичайно доброю дитиною. Всі свої іграшки він роздавав, тому йому самому нічого не залишалося. Йому весь час дарували нових коників-гойдалок, роликові ковзани та залізниці, але він навіть не починав з ними грати, а одразу говорив:
— Давайте віддамо це маленькому Піту, синові вугляра.
– Але хіба тобі не хочеться пограти самому, мій хлопче? – питав король. – Ні, – відповів принц. — Мені самому нічого не треба. – Це якось ненормально, – нарікав король своїй дружині. – Та що ти, це ж чудово! – відповіла вона. – Мій миленький добрячок Рул! Ось тільки всіх засмучувало, що Рул дуже багато плакав. Іноді він годинами безперервно схлипував і лив сльози, а коли придворні дами питали його:
— Що трапилося, ваша світлість? Принц відповів: — Я плачу тому, що у жінки кравця розболівся живіт. Або:
— Я плачу тому, що є такі бідні діти, які ніколи не куштували омарів. Або:
— Як жахливо, що у світі бувають старі люди.

Було вирішено тримати всіх бідних, хворих і старих людей якнайдалі від принца. Їх відвозили в найдальший куточок королівства, де їм доводилося тулитися у страшній тісноті. Але принца вони більше не засмучували, і в палаці стало набагато спокійніше. Але на жаль… у нього все одно завжди були причини поплакати. Він плакав, коли камердинер підчепив десь глистів, а коли викликали лікаря, щоб вилікувати камердинера, принц розплакався, бо лікар збирався вбити бідних глистів. Зрештою при дворі запровадили сувору заборону на скарги та сумні обличчя. Всіх зобов’язали виглядати щасливими та весь час танцювати. Так із цим іноді виникали проблеми. Якось в одному з палацових коридорів принц зустрівся з королівським кухарем.
– Що таке? – запитав принц. — У тебе такий сумний вигляд, кухаре.
— У мене нічого не сталося, — швидко сказав кухар і зробив три танцювальні па. — Я дуже щасливий, ха-ха-ха!
– Це неправда, – сказав принц. – Щось тут не так. Негайно кажи, що в тебе сталося.
— Ех, — зітхнув кухар. — Я трохи засмучений, бо моя дочка така негарна.
– Негарна? – перепитав принц. — Як це негарна?
— Ніс у неї кирпатий, — розповів кухар. — Волосся руде як морквина, а ножища —ось такі. І кухар показав, які величезні ноги були у його дочки. — Так що заміж її ніхто не візьме, ну хто захоче одружитися з такою страшною дівчиною? І звуть її Ізебель.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: