TOU

Доброго ранку, Лялечко

Галина Вдовиченко

Крихітна Лялечка розплющила довгі пластмасові вії.

– Невже я спала? – здивувалась вона. – я ж ніколи не сплю.

Легенький вітерець погойдував її ліжечко, просто над головою пливли білі хмарки і світило лагідне ранкове сонечко.

– Де я? – здивувалася Лялечка.

І одразу усе згадала, вона побачила, що сидить на квітці, посеред пелюсток, які розкрилися назустріч сонечку. Біля неї – столик на ніжці та кілька жарівок на довгих стеблах. Але тепер жарівки вже не світилися, і на столі не було нічого їстівного, і лялькового посуду не було. Метелик теж зник. Вітерець їх здмухнув з квітки, чи що?

При рамковому світлі квіткові пелюстки зробилися рожевими і сад вже нічим не нагадував той синій сад з синіми деревами та синьою травою. Ме­телики пурхали з квітки на квітку, бджоли гули у повітрі, а у мереживному затінку між двома яблунями, у гамаку. Дівчинка гортала книжку з картин­ками.

Лялечка заплескала у долоні, підстрибнула раз, підстрибнула другий, мало не впала з квітки. Але Дівчинка все одно не помічала її. Як же так? Вчора вона шукала свою Лялечку, а сьогодні навіть про неї не згадує….

Квітка хитнулася – біля Лялечки сів Метелик.

– Доброго ранку! – зраділа Лялечка. – Допоможіть мені, будь ласка. Пам’ятаете мене?

– Вперше бачу, – сказав Метелик. – Але це не привід для того, щоби відмовити у допомозі. Що сталося?

І Лялечка розказала йому, що хоче відправити своїй Дівчинці повідом­лення.

– Скиньте їй на сторінку травинку! – попросила вона. – Дівчинка зди­вується, роззирнеться довкола – і побачить мене.

Метелик так і зробив. Але Дівчинка аніскільки не здивувалася. Вона узяла травинку двома пальцями і піднесла до губ, не відриваючись від книжки. Покусала важливе повідомлення!

– Пелюстку! Скиньте їй на книжку квіткову пелюстку, будьте добрі, – по­просила тоді Лялечка.

Але й пелюстка не здивувала Дівчинку. Вона лише здмухнула її зі сто­рінки, щоб не заважала читати. Що було робити?

– Я знаю, що робити.

Це був другий Метелик, дуже схожий на першого, мабуть, його брат.

Такий самий ввічливий і готовий допомогти.

– Ви мене пам’ятаєте? – він ворухнув вусиками в повітрі. – Ми з вами так мило вчора побесідували.

– Так це були ви? – зраділа Лялечка. – Звісно, пам’ятаю. Допоможіть мені, будь ласка!

Метелик поділився своїм планом, і цей план усім сподобався. Брати – метелики принесли листочок подорожника. Міцний зелений човник. Лялечка залізла у нього, схопилася руками за краї.

Метелики підхопили той човник з двох боків – і віднесли Лялечку – подорожницю до гамака між двох яблунь.

-Ах! – вигукнула Дівчинка, коли на розгорнуту книжку повільно опустився подорожник з її крихітною Лялечкою. – Ось де ти!

Обидві втішились, що нарешті знайшлися. На них чекав довгий – предовгий день, багато – пребагато цікавих подій.

Дівчинка зістрибнула на землю, сховала Лялечку до кишені, а сторінку у книжці заклала листочком подорожника. Щоб не забути, де зупинилася.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Засинай. Прокидайся.”
Галина Вдовиченко
“Видавництво Старого Лева”
м. Львів, 2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: