Доброта та жадібність

Жила колись в одному лісовому селі стара жінка на ім’я Пхітоун. Була вона дуже бідна. Вона не мала ні чоловіка, ні дітей, ні родичів, які могли б підтримати її. Годувалась вона тим, що обробляла на ближньому пагорбі маленьке рисове поле.
Пхітоун була доброю і жалісливою старенькою — і мурашки не скривдить.
У дощ, побачивши маленьку собачку, що тремтіла від холоду та вогкості, Пхітоун приводила її у свій будинок, обігрівала біля вогню і годувала досхочу. Собачка, відігрівшись біля вогню, помахував хвостом і дивився на Пхітоун з вдячністю. Мабуть, і справді у бабусі було добре серце.

Дім її стояв біля невеликого озера. Якось Пхітоун сиділа біля озера, як раптом помітила, що маленька пташка каменем впала у воду. Її поранила стріла мисливця. Пхітоун пожаліла і витягла з води пташку, яка була ні жива, ні мертва від страху. Пташка хотіла клюнути стареньку, але Пхітоун сказала:
— Не бійся мене, пташка, я не зроблю тобі зла. Я люблю всіх птахів та звірів. Люди мене женуть, але я не маю і на них злості. Не бійся мене, я вилікую тебе, і ти знову літатимеш.

Бабуся віднесла поранену пташку до своєї хатини. Промила її рани і приклала до них цілющі трави. Потім вона зробила бамбукову клітку та посадила туди пташку. Щодня вона шукала в лісі ягоди і приносила їх пташці.
Через деякий час рани пташки загоїлися і вона змогла літати. Тоді Пхітоун сказала:
– Пташко, ти тепер здорова. Я виконала свій обов’язок. Якщо хочеш, лети на волю. Але не забувай мене.
З цими словами вона випустила пташку з клітки. Пташка вдячно глянула на Пхітоун, змахнула крилами і полетіла до лісу. А за кілька днів знову повернулася на поле доброї бабусі. Вона несла у дзьобі великий плід. Кинула його до ніг Пхітоун і полетіла назад у ліс.
Бабуся взяла дивовижний плід, принесений птахом, і стала його їсти. Пхітоун була дуже вдячна пташці, тому що м’якоть плоду виявилася соковитою, смачною та ароматною.
«Звірі та птахи теж вміють цінувати добро», — подумала старенька.
Кісточку плоду вона посадила в землю перед своєю хатиною. Незабаром із зернятка виросло дерево, і на ньому з’явилися величезні плоди. Пхітоун взяла один із них, розрізала і дуже здивувалася. У цьому плоді не було соковитої м’якоті, зате в ньому лежав безцінний рубін незвичайної краси.
З того часу Пхітоун стала щодня знаходити в плодах рубіни і продавати їх. І вона зажила багато і щасливо.

До неї часто навідувалися односельці. Серед них була одна зла жінка, яка дуже заздрила Пхітоуну. Вона не любила добрих людей і вічно докучала їм.
Щойно вона дізналася, що Пхітоун знаходить у плодах дорогі рубіни, відразу зненавиділа її. І задумала вона зірвати кілька плодів та вкрасти їх, коли Пхітоун не буде вдома. Але біда: коли б вона не прийшла, бабуся завжди була вдома. Тоді зла сусідка попросила Пхітоун дозволити їй зірвати один плід. Пхітоун сама дала їй кілька прекрасних рубінів, але тій було мало: вона хотіла обірвати всі плоди і стати найбагатшою в країні.
І ось одного разу, коли старенької не було вдома, сусідка залізла в її сад і обірвала з чудового дерева всі плоди, залишивши гілля голим.
Вдома вона з жадібністю почала розрізати плоди, але в них не було блискучого дрогоцінного каміння. З плодів виповзали отруйні змії. З шипінням оточили вони злу жінку і закусали її.
Недарма кажуть: за погану справу не чекай на прощення!