TOU

Добрий і жадібний

Японські народні казки

В давні часи жив в одному селі бідний старий чоловік, на ім’я Ханасака. Біля хатини старого Ханасака росло гарне вишневе дерево.

Якось уранці, коли ще сонце не зійшло, побачив Ханасака біля свого дерева худого бездомного собаку.

Добрий Ханасака пожалів голодного собаку, нагодував його і залишив жити у своїй хатині.

Коли настав місяць цвітіння вишень, Ханасака вийшов з дому помилуватися своїм квітучим деревом. Позаду Ханасака йшов собака. Коли собака порівнялася з квітучою вишнею, вона раптом кинулась під дерево і почала рити лапами землю.

— Не смій підривати коріння біля дерева! — закричав Ханаса. — Ти занапастиш мою улюблену вишню.

Але собака, не слухаючи господаря, продовжувала рити землю.

Розлючений Ханасака підбіг до дерева і хотів вдарити собаку, але в цей момент він побачив, що вона вирила велику скриньку. Здивувався Ханасака і обережно відкрив віко на скриньці.

Відкрив — і очам не повірив: скринька була наповнена срібними монети.

Того ж дня задоволений Ханасака розповів про свою знахідку сусідам. А поряд з Ханасаком жив багатий і жадібний старий. Коли сусід дізнався, що собака Ханасака знайшла скарб, він прийшов до нього і сказав:

— Який у тебе гарний песик, Ханасака-сан. Дуже гарний! Дозволь мені трохи погуляти з ним у себе в саду.

Не захотів Ханасака засмучувати сусіда, дозволив погуляти йому зі своїм собакою до заходу сонця.

Як тільки багатій привів собаку до свого саду, він одразу ж наказав:

— Шукай скарб!

Але собака не стала шукати скарбу. Вона лягла на доріжці, позіхнула і заплющила очі.

— Ах ти, лінива тварюка! — закричав багач і став бити собаку палицею.— Шукай скарб! Ось тобі! Ось тобі!

Побитий собака схопився з доріжки, підбіг до дерева – хіноки і почала шкребти під ним землю.

– Швидше, швидше рий! — поспішав жадібний багач, не відходячи від собаки ні на крок.

І раптом він побачив, що собака вирив великий, покритий іржею ящик.

– Скарб! Я знайшов скарб! — закричав радісно багач і зірвав кришку з ящика.

І тоді з ящика з шипінням, вереском, писком виповзли огидні змії, ящірки, павуки, жаби, кажани.

– Ах ти, підла тварюка! — заволав у люті багач і так ударив собаку по голові, що той упав мертвим.

Жорстокий старий витяг мертвого собаку на дорогу, закопав під сосною і прийшов до Ханасака.

— Твій собака здох, — сказав він сердито. — Я закопав його під придорожньою сосною.

Довго стояв біля могили свого собаки сумний Ханасака. Потім він спиляв сосну і зробив з неї ступку для зерна.

— Щоразу, коли я стану товкти зерно в цій ступці,— сказав собі Ханасака,— я згадуватиму мого собаку.

Того ж вечора Ханасака кинув у ступку жменьку рису. І як тільки він це зробив – відбулося диво. Ступка одразу ж наповнилася рисом. Але найдивовижніше почалося потім:скільки б Ханасака не брав із ступки рису, вона завжди залишалася наповненою рисом.

Незабаром усі мішки в хатині Ханасака були наповнені добірним, чистим рисом.

Здивувався багатий сусід: звідки у Ханасакі стільки зерна?

Прийшов він до Ханасаки, вклонився, ласкаво запитав:

— Звідки в тебе, шановний Ханасака-сан, стільки гарного рису?

Простодушний Ханасака і цього разу нічого не приховав від сусіда, все розповів йому.

Тоді жадібний сусід зробив сумне обличчя і почав просити:

— Дорогий Ханасака-сан, позич мені на один вечір твою ступку. Лише на один вечір. Весь мій рис з’їли миші, і тепер діти мої вмирають із голоду.

Повірив добрий Ханасака брехунові, дав йому чарівну ступку.

Прибіг багатій додому, насипав у ступку зерно, почав товкти. І тільки він торкнувся ступки — відбулося диво: зі ступки піднялася хмара отруйних мух, комарів, джмелів, бджіл, ос. І всі вони, безперервно дзижчачи, кусали, дряпали і жалили жорстокого і жадібного старого.

Тоді багатій схопив ступку і кинув її в вогонь. Згоріла чарівна ступка, тільки купка золи залишилася від неї.

На другий день Ханасака прийшов до сусіда, почав просити назад свою ступку. Багач каже:

— Ступка твоя збожеволіла. Стрибнула у вогонь і згоріла.

Засмутився Ханасака:

— Ця ступка була мені пам’яттю про мого славного собаку. Дай мені хоч жменьку золи від згорілої ступки.

— Бери,— сказав багач,— мені золи не шкода.

Поклав Ханасака щіпку золи на долоню і пішов сумний додому. Була зима і всі дерева стояли вкриті снігом. І ось, коли Ханасака підійшов до своєї хатини, налетів вітер, здмухнув з його долоні золу й обсипав нею вишню. І знову сталося неможливе. На очах усіх вишневе дерево Ханасака покрилося ніжними квітами.

Коли про це диво дізнався жадібний сусід, він зрадів.

— Ну, тепер я розбагатію! – Вигукнув він і, зібравши всю золу від згорілої ступки, побіг у палац правителя.

Біля палацу його зупинила варта.

— Повідомте шляхетному правителю,— сказав багач,— що я можу змусити цвісти серед зими будь-яке дерево у його саду.

Доповіла варта правителю про слова старого. Здивувався правитель, вийшов подивитися на людину, яка може, взимку, заставити цвісти його сад. Зупинився правитель під яблунею, сказав:

— Застав цвісти цю яблуню, і я щедро нагороджу тебе.

Жадібний багач швидко заліз на яблуню і, недовго думаючи, висипав на її гілки повну шапку золи. Золи було стільки, що вона заліпила правителю очі, забилася в ніс, у вуха, в рот. А дерево, яким було, таким і лишилося.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Поле заколдованных хризантем”

Японские народные сказки

Видавництво: “Искона”

1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: