TOU

Довірливий Їжачок

Казки Сергія Козлова

Два дні сипав сніг, тоді розтанув, і полив дощ.
Ліс вимок до останньої осини. Лисиця — аж до кінчика хвоста, а старий Пугач три ночі нікуди не літав, сидів у своєму дуплі й сумував. «Ух!» — зітхав він.
І по всьому лісу лунало: «Ух-х-х!..»

А в хатинці Їжачка було тепло, потріскував у печі вогонь, а сам Їжачок сидів на підлозі біля пічки, покліпуючи, дивився на полум’я й радів.
— Як добре! Як тепло! Як чудово! — шепотів він. — У мене є хатинка з пічкою!
«Хатинка з пічкою! Хатинка з пічкою! Хатинка з пічкою!» — заспівав він і, пританцьовуючи, приніс іще дров і доклав їх у вогонь.
— Ха-ха! — реготнув Вогонь і облизав дрова. — Сухі!
— Ще б пак! — сказав Їжачок.
— А багато в нас дров? — запитав Вогонь.
— На всю зиму вистачить!
— Ха-ха-ха-ха-ха! — зареготав Вогонь і заходився так танцювати, що аж Їжачок злякався, як би він не вискочив з пічки.
— Ти не пустуй! — сказав він Вогню. — Вискочиш! — І прикрив його дверцятами.
— Агов! — крикнув Вогонь крізь дверцята. — Ти чого мене замкнув? Краще поговоримо!
— Про що?
— Про що хочеш ! — відповів Вогонь і просунув ніс у щілинку.
— А от ні, а от і ні! — сказав Їжачок і стукнув Вогонь по носу.
— Ага та, ти б’єшся! — здійнявся Вогонь і загудів так, що Їжачок знову злякався.

Якийсь час вони мовчали.
Тоді Вогонь заспокоївся й жалібно сказав:
— Послухай, Їжаче, я зголоднів. Дай мені ще дров — у нас же їх багато.
— Ні, — сказав Їжачок, — не дам. У хаті й так тепло.
— Тоді відчини дверцята й дозволь мені подивитися на тебе.
— Я дрімаю, — сказав Їжачок. — На мене зараз нецікаво дивитися.
— Ну ж бо! Я найдужче люблю дивитися на дрімаючих Їжачків.
— А чому ти любиш дивитися на дрімаючих?
— Дрімаючі Їжачки такі гарні, що на них важко надивитися.
— І якщо я відчиню дверцята пічки, ти будеш дивитись, а я буду дрімати?
— І ти будеш дрімати, і я буду дрімати, тільки я ще буду на тебе дивитися.
— Ти теж гарний, ¬— сказав Їжачок. — Я теж буду на тебе дивитися.
— Ні. Краще ти на мене не дивися, — сказав Вогонь, — а я буду на тебе дивитися, і гаряче дихати, і гладити тебе теплим подихом.
— Гаразд, — сказав Їжачок. — Тільки ти не вилазь із пічки.

Вогонь промовчав.
Тоді Їжачок відчинив дверцята пічки, притулився до дров і задрімав. Вогонь теж дрімав, і лише в темряві печі поблискували його злі очі.
— Вибач мене, будь ласка, Їжачку, — звернувся він до Їжачка трохи згодом, — але мені буде зовсім добре на тебе дивитись, якщо я буду ситий. Підкинь дров.
Їжачкові було так солодко біля грубки, що він підкинув трійко полінець і знову задрімав.
— У-у-у! — загудів Вогонь. — У-у-у! Який красивий Їжачок! Як він дрімає! — і із цими словами зістрибнув на підлогу й побіг по будинку.

Поповз дим. Їжачок захекався, розплющив очі й побачив, що Вогонь танцює по всій кімнаті.
— Горимо! — закричав Їжачок і кинувся до дверей.
Але Вогонь уже танцював на порозі й не пускав його.
Їжачок схопив чобіт і заходився бити Вогонь чоботом.
— Залізай в пічку, старий брехун! — кричав Їжачок.
Але Вогонь лише реготав у відповідь.
— Ах так! — крикнув Їжачок, розбив вікно, викотився на вулицю й зірвав зі свого будиночка дах.

Дощ лив щосили. Краплі затупотіли по підлозі й відтоптували Вогню руки, ноги, бороду, ніс.

«Плюсь-плюсь! Плюсь-плюсь!» — примовляли краплі, а Їжачок бив Вогонь мокрим чоботом і нічого не примовляв — такий він був сердитий.
Коли Вогонь зі злим сичанням заховався назад в пічку, Їжачок накрив свій будиночок дахом, заклав дровами розбите вікно, сів біля пічки й засумував: у домі було холодно, вогко й пахло горілим.
— Який рудий, брехливий дідуган! — сказав Їжачок.
Вогонь нічого не відповів. Та й що було казати Вогню, якщо всі, крім довірливого Їжачка, знають, який він брехунець.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Переклад з російської – І. Андрусяка
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: