Дроворуб і лисиця

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Запопали якось мисливці в лісі лисицю й
почали її переслідувати. Бідолашній дух у п’яти
зо страху заліз. Хоч як хитрувала, в яку
гущавину кидалася – не могла позбутися
напасників, а вже від довгої гонитви вкрай
знесилилася.

– Ох, не вірю я в порятунок! – каже лисиця,
задихаючись.- Ноги не несуть, та ще й ліс
порідшав… Надходить мені кінець! Як
вигонять в чисте поле – тоді прощай, світе!

Аж раптом лисиця побачила між дерев
дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й
проситься:

– Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо
гоняться за мною мисливці, ось-ось
настигнуть. Врятуй мене, зроби добре діло!

– Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! –
сказав дроворуб.- Он туди!

Помчала лисиця до хатини, вскочила в двері
й зачинилася.

– Ох, не до вподоби мені схованка! –
пробурмотіла.- Та що робити? Я й такої не
сподівалася! Але треба поглянути, що
робиться на дворі. Зроблю-но я дірочку в
стіні. [189]

Розсунула вона галузки, що з них сплетено
хатину, зробила шпарину, припала до неї оком
і стала чекати. Серце їй калатало, дух
перехоплювало, ноги підгиналися.

Аж ось за деревами показалися мисливці.

– Ой, горенько мені! – затрусилася лисиця.-
Де вже там думати про порятунок!

Мисливці побачили дроворуба й спинилися.
І чує лисиця, як один із них питає її
рятівника:

– Ти не бачив, тут лисиця не пробігала?

– Ні, не бачив.

А сам простяг руку та й показує на хатину,
де сховалася втікачка.

На щастя, мисливці не второпали того знаку
чи не помітили, бо розгледілися на всі боки,
поки дроворуб говорив, і одразу кинулися
далі, як він замовк.

Лисиця почекала, поки вони зникли за
горбом, перевела дух і думає:

«Тепер – мерщій до своєї нори!»

Відчинила двері й хотіла чкурнути геть,
навіть не глянувши на дроворуба.

– Оце так! – вигукнув той.- Уже мене покидаєш?
Навіть подякувати не хочеш своєму
рятівникові?!

– Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки
[190]були в згоді з твоїми словами,- відповіла
лисиця й побігла геть.

Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами
вже чекають її, виглядають, хвилюються.

– Що сталося? Де ти була так довго? Ми вже
хтозна-що думаємо!

– Заждіть трохи,- відказує лисиця – дайте
перепочити, бо ледве дишу.

Коли лисиця прийшла до тями, вона
розказала, яких жахів натерпілася. А по тій
оповіді сумно додала:

– Той дроворуб спершу видався мені дуже
добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив,
що хотілося слухати й слухати. Але слова
його солодкі, та вчинки ганебні. А коли
чиниш зле, то чого варта солодка мова?
Нічого! Тож затямте, дітки: ніколи не
шануватимуть того, хто каже одне, а робить
інше. Бо судять про когось не за словами
його, а за ділами. Як оце я суджу про
дроворуба.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: