ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Дружба двох псів

Казахські народні казки

За старих часів жив один чоловік. Багатству його міри не було, щастя його вирувало, як вода, душа його була спокійна. Усі чотири види худоби були в нього: вівці, кози, коні і верблюди. Були в нього і два пси на прізвисько Торткоз і Мойнак . Торткоза —звали так, бо пес був увесь чорний, тільки над очима у нього були дві жовті цятки, такі ж, як його очі. Коли його покличуть, він іде, підлещуючись, з опущеною головою і дивиться спідлоба. Тоді ці плямки здаються очима. А другого пса господар назвав Мойнаком тому, що в нього шия була обвита білою смужкою, а весь він був чорний.
Двоє псів були настільки тямущі, що вдень не гавкали і не кидалися злісно на людей. А вночі бігали навколо кошари та овець, не підпускаючи близько ні вовка, ні злодія. Господар завжди був задоволений ними і сам перевіряв, питаючи у дружин:
– Гей, дали поїсти Мойнаку? Чи дали їжу Торткозу?

Якось опівдні вся худоба повернулася з пасовиська і відпочивала. А два пси, теж ситі, веселі, лежали собі задоволені перед домом, грілися на сонці і розмовляли між собою. Вони говорили про добро і зло, про щедрість і скупість, про те і про се і нарешті розмова зайшла про дружбу і ворожнечу. Мойнак з усезнаючим виглядом сказав:
– Торткоз! Ось я думаю: що може бути краще за дружбу? І чи настане колись день, щоб ми з тобою не билися? Через всяку дрібницю ми лаємося і б’ємося, ніколи не ставимося один до одного дружелюбно. Ніколи мирно не говоримо та не ходимо. Щодня — лайка, щодня — бійка. Отак і посивіємо! Сваримося через всяку дрібничку, і поки б’ємося через неї, у нас її забирає пес Кутбан. Я бачу, що інші пси: Жолдиаяк, Кутбан та Борнбасар дружніші за нас, живуть у злагоді та діляться здобиччю. Чому б нам із тобою теж не жити у злагоді? Давай будемо дружні і не лаятимемося! Якщо станемо справжніми друзями, ми поважатимемо один одного, окремо і їсти не зможемо, хоч і шість днів голодуватимемо. Отоді б і не помічали, як минають дні! Що скажеш на це, друже мій?
Торткоз розтягнувся, повиляв хвостом, підняв брови і, мов слова Мойнака заволоділи ним, промовив:
— Мойнеку, дуже правильні твої слова! Я теж думав, чому ми з тобою стали забіякуватими і злими? Чого нам не вистачає? Ми ситі, а господар (хай буде у нього благополуччя!) нас не ображає, не лає і не б’є. Дуже шанує. Що правда, то правда – у всьому винні ми самі! Вічно б’ємося до крові через якусь дрібницю! Мойнак витріщився на друга, підтиснув хвіст і не знає, що робити: хочеться сказати: «Ну, давай дружити!», а як сказати, не знає, побоюється. У цей час Торткоз обійняв його на знак дружби. Обнялися вони, поцілувалися.
— Тепер ми нерозлучні друзі, ніхто й ніщо не зможе нас розлучити! Хай хоч з голоду помремо, але через їжу лаятися не будемо! — клялися вони і стояли, не в силах розлучитися.
Раптом біля них упала кістка, викинута з хати. Тут же накинулися на неї вони. Обидва встигли одночасно, почали гарчати один на одного, потім стали сваритися, а потім битися. До того билися, що з кожного шерсть клаптями летіла.
Почули їх Жолдиаяк, Кутбан, Борнбасар, прибігли, покусали псів, що билися, забрали кістку і з’їли. Від шуму вівці почали розбігатися, а пастухи побили задиркуватих псів і розлили їх водою.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахские народные сказки о животных”
Видавництво: “ Meloman Publishing”
Казахстан

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: