<

Дружній гурт

Казки Діамари Ходимчук (Діма)

Дружній гурт — Діамара Ходимчук

Одного тихого сонячного ранку песик Сірко виліз зі євоєї буди, ліг серед двору на сонечку і солодко задрімав.

У дворі було тихо, спокійно…

Навіть півник, який не міг довго мовчати, бо був справжнім співаком, — і той уже давненько тихо сидів на плоті. Йому, може, й хотілося заспівати, але він не наважувався порушити тишу. Недалеко від нього ходила поважна Квочка зі своїми курчатами. Вона вчила їх, як треба вигрібати їжу навіть із землі. Розгрібала лапками землю і завжди щось там знаходила: або якогось хробачка, або крихточку хліба, або зернину. Курчата і собі розгрібали землю, хоча зовсім не були голодні, бо не минуло й години, як вони поснідали смачним просом.

Кіт Мурко, який приятелював із Сірком, підійшов до нього і ліг поруч на сонечку. Сірко, почувши біля себе якесь шарудіння, підняв голову і невдоволено загарчав. Коли ж побачив Мурка, який тихесенько примостився поруч, То знову заплющив очі і задрімав.

Тиша і спокій панували у дворі…

Та раптом зчинився переполох! Закричала Курка, закукурікав Півень на плоті, запищали Курчата, загавкав Сірко. Прокинувся Кіт, який встиг був уже заснути. Він не розумів, що сталося, але також нявкав, приєднуючись до загального гамору.

Більше всіх кричала Квочка.

Вона бігала по дворі, затуляючи собою переляканих Курчат. А їх було тепер на одне менше…

Великий, страшний хижак-Шуліка впав несподівано з неба, схопив одне Курчатко і поніс його під хмари, міцно тримаючи хижими пазурями. Бідна Квочка гукала, на поміч, але вже було пізно..

Навіть господиня ферми, яка прибігла у двір, почувши крик, навіть вона не могла вже нічого зробити. Шуліка злетів високо вгору і зник з очей.

Господиня підійшла до Сірка і почала на нього сваритись.

— Ти куди дивився, ледащо? Хіоа ж ти не міг відігнати Шуліки? І тобі тепер не соромно?

Сірко винувато схилив голову.

Довго ще сварилась на нього господиня, а підкінець сказала:

— Тепер дивись мені! Якщо Шуліка прилетить знову, не підпускай його і близько до Курчат, бо інакше я прожену тебе з двору.

Коли господиня пішла в хату, Кіт підійшов до свого товариша і почав заспокоювати його.

— Не журись, Сірко, не прожене тебе господиня. Я допоможу тобі піймати цього поганого Шуліку.

— І я поможу! — сказав Півень.

— І я також! — приєдналася до гурту Курка.

—І я! І я! — запищали всі Курчата.

Сірко повеселішав.

— Ну, коли ми будемо дружні, то Шуліка від нас не втече.

А Шуліка, як навмисне, не з’являвся аж три дні. Та на четвертий день він знову закружляв над фермою. Першим помітив його Півень:

— Ку-ку-рі-ку! — тривожно закричав він. — Шуліка летить!

Квочка з курчатами одразу ж побігла ховатись під парканом, а Сірко заліз у відро, щоб Шуліка його не побачив. Кіт видряпався на дерево, щоб у потрібну мить плигнути на Шуліку. Півень сховався за кущем.

Шуліка, описуючи в небі кола, спускався все нижче. Коли ж він був уже зовсім при землі, Сірко вискочив з відра і схопив Шуліку за Хвіст. Прибіг Півень і почав бити Шуліку дзьобом по голові. Кіт плигнув з дерева прямо на Шуліку і придавив його до землі. Прибігла Квочка з Курчатами і всі вони накинулись на Шуліку.

Бій тривав недовго. Не минуло і трьох хвилин, як Шуліка лежав нерухомо на, землі.

— Ось бачите, — сказав Кіт, — завжди краще оборонятись гуртом.

Сірко подякував друзям за допомогу і сказав, що він також, коли буде треба, їм допомагатиме.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

“Їжачок” — ДІМА
Націоналістичне видавництво в Європі, Париж, 1958 р.
Ілюстрації Ю. Кульчицького

Залишити коментар