TOU

Дурень

Казахські народні казки

В одному аулі жив дурень. Дурнішого за нього не було на цілому світі. Ситим він бував нечасто, але працювати не хотів. Цілий день валявся на траві і співав безглузді пісні.

Частенько дружина гримала на нього:

– Безсовісний ледацюго! Бідняки працюють цілими днями, не шкодуючи сили. Один ти лежиш, байдикуючи. Попросив би в сусідів пару волів та й зорав би шматок землі й посіяв би хоч трішки проса. Соромно мені старцювати по чужих аулах.

Дурень спочатку відмовився, а потім сказав:

– Чи не даремно ти, дружино, сваришся? Завела: «Просо, просо!» Та навіщо воно тобі?

– Як це навіщо?! Було б у нас просо, була б і юшка в казані.

Дурень розгнівався:

– От дурна! Звідки ж тобі в казан потрапить юшка?

– Та вона ж із проса робиться!

– Ти так би відразу й сказала! – крикнув дурень і побіг до сусідів просити волів.

Запряг дурень у плуг пару волів, виїхав у степ і почав орати. Спочатку все йшло непогано, але раптом плуг об щось зачепився й воли зупинилися. Кричав на них дурень, руками махав – не йдуть воли. Розгнівався він, висмикнув плуг. Бачить – лежить у борозні величезний злиток золота.

«От тобі й на! Як же тепер бути? – задумався дурень. – Як позбутися цієї блискучої дивини?»

Думав-думав і вирішив: «Спитаю поради у досвідчених людей!»

Незабаром він побачив самотнього вершника.

– Ей, друже! – закричав йому дурень. – Скачи швидше сюди! Допоможи моєму горю.

Вершник повернув коня. А дурень думає:

«Даремно я покликав цю людину. Хто знає, що у нього під шапкою. Краще я пораджуся з кимось іншим!»

І він накинув на золото халат, а сам сів зверху.

– Навіщо ти мене кликав? – спитав вершник.

Друже мій, рідний, хай буде у тебе на язиці завжди халва! Ось стоїть пара волів. Скажи, який із них проворні ший – чорний чи рябий?

– Ну й дурило! Кому ж про це знати, як не тобі? – кинув вершник і поїхав своєю дорогою.

«Щасливо я, здається, спекався його. Справжній тобі бандюга», – вирішив дурень.

Через деякий час він побачив іншого вершника.

– Ей, друже! – закричав дурень, – Скачи до мене, трапилася біда.

Вершник повернув коня, а дурень знову занепокоївся: «Якщо перший був злодієм, то цей може виявитися розбійником!»

– Ну, що тобі треба? – спитав здивовано вершник.

– Дорогий мій! – почав дурень. – Скажи мені, скільки я зорю сьогодні і скільки залишу на завтра?

– Скажу я тобі тільки одне,– сердито відповів вершник,– Хто зустрінеться з розумним – збагатить себе, а хто з дурним – змарнує час!

Ударив він коня і поїхав своєю дорогою.

А дурень залишився сам і почав міркувати:

«Мабуть, ніхто мене не виручить з біди, крім хана. Недаремно ж мулла говорить: «У хана розум сорока бідняків!»

Віднесу я йому золото, і хай він скаже, що мені з ним робити».

Забрав дурень золото й пішов додому.

Вдома нишком од дружини сховав він золото в скриню і ліг спати. Але дружина побачила, як він щось ховав, і вночі потихеньку розгорнула пакунок. Побачила вона золото і страшенно зраділа. Миттю сховала злиток, а замість нього поклала круглий камінь.

Вранці встав дурень з ліжка, витягнув із скрині пакунок і пішов до хана за порадою.

Довгенько йшов дурень до нього, але все-таки добрався до ханського палацу.

– Ти чого приплентався до мене? – запитав хан дурня.

– Мій повелителю! Накажи розгорнути цей пакунок! – урочисто сказав дурень і поклав його на килим.

Хан повів бровою, і візири миттю розгорнули дірявий халат.

– Я бачу круглий камінь, – сказав хан. – Навіщо ти його приніс своєму володарю?

Бідняк навіть упрів од несподіванки.

«Рятуючись від дощу, я, здається, потрапив під сніг!» – із жахом подумав він.

А вголос сказав:

– Пожалій, хазяїне! Дружина моя торочить, що цей камінь важить десять кілограм, а як на мене, в ньому не буде й восьми. Наш мулла каже: «У хана розум сорока бідняків!» Розсуди нас, благаю тебе!

– Цей тип або безпросвітний дурень, або небезпечний шахрай,– сказав хан. – Киньте його до в’язниці і не спускайте з нього очей!

Прийшовши до пам’яті у в’язниці, дурень почав міркувати: «От дивина! Я ж знайшов у землі злиток золота, а не камінь. Він був ось такого розміру або навіть ось такого…»

Візири побачили, що в’язень щось обміряє в повітрі руками, й сказали про це’ ханові.

– Приведіть його! – наказав хан.

Притягли бідолаху до ханського палацу.

– Ти що міряв у в’язниці? – спитав хан.

– О мій повелителю! Я від нудьги міркував, у кого довша борода: у тебе чи у нашого козла. За моїми розрахунками, у тебе все-таки довша.

Хан від злості замотав головою. Візири аж заскрипіли зубами. Варта знову кинула дурня до в’язниці.

– Прив’яжіть його до дерева на осонні! – закричав хан.

– Повісьте йому на шию мішок з верблюжим кізяком, і хай стоїть до того часу, поки сам не розкаже мені всю правду.

Наказ хана негайно виконали спритні візири.

Минуло небагато часу, і до хана прийшов один із візирів.

– Великий хане! Прив’язаний до дерева благає тебе вислухати його.

Хан вийшов на подвір’я і побачив дурня, прикрученого арканом до дерева. На грудях нещасного теліпався мішок.

– Говори, що ти хотів сказати! – процідив хан, наблизившись до дерева. –

– О мій повелителю! – простогнав дурень. – Те, що я хочу тобі сказати, ніхто не повинен почути.

Хан, зморщившись і затиснувши носа, підставив вухо.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахські народні казки”
Упорядник  – О. Г. Петькун
Видавництво: “Веселка”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: