Два морози

Два морози йшли у ліс,

все вбирали в іній.

В того був червоний ніс,

а у цього — синій.

— Старший буде той із нас,-

каже брат до брата,—

хто людину зможе враз

до кісток пробрати!

Їде дядько в сіряку,

їде пан у шубі.

— Вибираймо до смаку,

братику мій любий!

Посміхнувся Синій Ніс

і побіг до пана:

— Як би швидко кінь не віз,

я вже не відстану!

А Червоний Ніс з гори

дивиться й сміється:

— Крізь куниці та бобри

він і не проб ється.

Ну, а з дядьком аж ніяк

я не забарюся:

під розірваний сіряк

зараз заберуся!

Синій Ніс на пана враз

налетів щодуху.

От під комір вже забравсь,

от схопив за вуха.

Пан ховає в хутро ніс,

зовсім замерзає.

А мороз під шубу вліз

і не вилізає.

І щипав, і пік як слід

пана всю дорогу.

Та й лишив біля воріт

вже напівживого.

В сніжній віхолі назад

наш мороз понісся.

— Чи вже впорався мій брат

з дядьком на узліссі?

А мороз — Червоний Ніс —

теж за дядька взявся.

Дядько крекнув, з санок зліз

та й підперезався.

Витер іній, що вже встиг

обліпити брови,

і ступивши просто в сніг,

став рубати дрова.

От мороз поліз в дірки,

і пече, й щипає,

тільки дядько залюбки

знай собі рубає.

Вже подертий сірячок

зовсім змок від поту.

Відступив мороз на крок,

каже:— Ну й робота!

Дядько вже сіряк скида,

видно, вгрівся добре.

На сіряк мороз сіда,

каже:— Ач, хоробрий!

Як залізу я в сіряк

та укрию льодом,

от тоді й побачиш, як

задубієш згодом!

Склавши дрова, дроворуб

йде до одежини.

А сіряк цупкий, як луб,

весь — як та крижина!

І, натішившися вкрай,

морозець радіє:

— Шубу з льоду одягай!

Я тебе зогрію!

Каже дядько:— Не шуткуй!

Забирайся духом! —

Та й почав по сіряку

молотить обухом.

Захрустів в мороза бік,

затріщали кості.

Ледве-ледве він утік,

плачучи від злості.

Вдягся дядько та й погнав

коника до хати.

А мороз пошкандибав

під замет зітхати.