Два півні

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Жили в одному курнику кілька курок з
курчатами і два півні. Два цибаті здорові
півні з високими червоними гребенями, які
вигравали на сонці. Обидва мали дужі й
дзвінкі голоси.

– Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Добридень вам!
Уставайте! Вже світає!

Луна від їхніх голосів котилася селом, і
кури жваво злітали із сідал.

– Ко-ко-ко! Добридень вам! Чуєте, як ви-:півують
рябий та жовтий?

– Ко-ко-ко! Добридень! Чуємо, чуємо! Жоден
півень на всю округу не мав такого

лолосу, як ці два, і не прокидався раніше
за них. Якось свіжого весняного ранку рябий
забив, ік завжди, крилами й заспівав: [102]

– Ку-ку-рі-ку! Добридень вам! Уставайте! Вже
світає!

Жовтий і собі вдарив крилами й
закукурікав. А відкукурікавши, сказав
рябому:

– А мій голос гучніший за твій!

– Овва! – вигукнув рябий.- В мене голос
удвічі дужчий. Та й сам я більший за тебе!

– Більший! Чи тобі в голові потьмарилося?
Поглянь, який я цибатий, які маю здорові
крила, яку довгу й гарну шию!

– Куди тобі рівнятися до мене? Я набагато
більший за тебе, і колір у мене кращий. Моє
пір’я блищить, як скло, і гребінь од того
палає ще яскравіше! Мої крила сині, як
зоряне небо вночі, а з хвоста мого весь світ
дивується. Він прегарний, мов букет
польових квітів!

– А я золотий, як осіннє листя! – вигукнув
жовтий.- До того я не простого роду. Діди й
прадіди мої жили в заморських країнах, а
мене, ще коли я був яйцем, привезли сюди. Я
золотий, як сонце. Я високого роду, до чого
мені твої дешеві оздоби?

– Мій хвіст – дешева оздоба?! – обурився
рябий.- То це ти хочеш, бридкий півнисько,
привселюдно сміятися з мене? [103]

– Бридкий? – жовтий півень підскочив і
настовбурчив пір’я…

Але й рябий був не з тих, що дадуть у кашу
наплювати, то й собі стрибнув до жовтого.

І почався жорстокий двобій. Кури,
перелякані, збилися в кутку. Курчатка
тулилися до квочок.

Розлючені півні підлітали, били крилами,
клювали один одного. Спинялися на мить і
знову кидалися в бій. Нарешті рябий переміг
жовтого. Бідолаха сховався від сорому в
курник, а звитяжець, злетівши на ворота,
щосили загорлав:

– Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Я переміг жовтого
півня! Я загнав його в курник! Не схоче він
більше битися зі мною! Слава мені, здоровому
рябому півневі з дужим голосом, синіми
крилами та барвистим хвостом! Я
наймогутніший у світі! Ку-ку-рі-ку! Я
звитяжець!..

Орел, шугаючи у високості, почув цю
похвальбу.

– Ага, півень горлає. Дай-но гляну – може,
вдасться поживитися.

Каменем упав орел з неба і, вп’явшися
пазурами в рябого, зник за хмарами.

Кури жахнулися, курчата заплакали, а
жовтий [104] півень, почувши лемент, висунув
голову з курника й спитав:

– Що скоїлося?

А дізнавшися, засумував:

– Бідний рябий! Я не зичив йому такого лиха.
Я був певен – ми помиримося і знову
товаришуватимемо.

– Хто йому винен! – закудкудакала біла
курка.- Було б співати, та міру знати. Чому не
сидів собі любесенько з нами, а видерся
хтозна-куди та й вихвалявся перемогою? Аби
не горланив, жив би між нас і біди не знав.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: