TOU

Дванадцять слонів

Леопольд Суходольчан

Тато почув з двору голос Барбари.

«Знову, мабуть, розбила коліно», — подумав тато і вийшов на балкон.

Барбара стояла в пісочниці і тупала ногами, мов маленький слоник. Перш ніж тато встиг запитати її про коліно, Барбара вже тупала по сходах.

— Татусю, я хочу слона! — крикнула вона, ледь відчинивши двері.

— Слона? — здивувався тато.

— Так, давай запросимо до себе слона.

— Але, — сказав тато, і посадив Барбару собі на коліна, — у нас немає жодного знайомого слона. Адреси або телефону слона у нас також немає.

— Які дрібниці! — Вигукнула Барбара. — Подивимося у телефонному довіднику. Там є усі адреси.

Тато посміхнувся, зсадив Барбару з колін і сказав:

— Гаразд, Барбаро. Побалакали трохи про слонів і досить. Настав час зайнятися справами.

— А мені здається, що я могла б усе життя говорити про слонів, — зітхнула Барбара.

Але тато її вже не чув. Він поринув у свою роботу. Барбара підійшла до вікна. І тут вона побачила щось важке та громіздке. Воно з’явилося на самому кінці вулиці і рухалося до їхнього будинку.

— Слон! Слон! — закричала Барбара і стрімголов помчала сходами вниз.

Вона миттю пролетіла через все подвір’я і вискочила надвір.

Повз неї повільно проповзала широка, доверху наповнена вантажівка.
Ззаду якого тріпотів короткий червоний хвостик ганчір’я. Вантажівка проминула їхній будинок і зникла за поворотом вулиці, а Барбара все дивилася йому вслід.

— І все ж таки це був слон, — прошепотіла вона. — Напевно, слон, просто він прикинувся вантажівкою.

І Барбара побігла вулицею слідом.

— Вам не зустрічався слон? — питала вона перехожих. — Я шукаю слона. Скажіть, будь ласка, слон вам не зустрічався?

Товста пані в капелюсі, схожому на город, підняла тонкі брови, здивовано глянула на Барбару, посміхнулася і мовчки погладила її волосся. І її капелюх-город повільно пішов.

— Якщо ви зустрінете слона, передайте йому, що я шукаю його! – крикнула їй навздогін Барбара.

Людина з люлькою, з якої валив дим, як з комина, на мить зупинилася.

— Слон? — пробурмотів він. — Слон сидить у моїй люльці. Можу його випустити. Дивись!

І він голосно пихнув. З люльки вилетіла хмара диму, завбільшки зі слона. Вона піднялася над їхніми головами, висмикнула тоненький хвостик із люльки і помчала в небо.

— Гм… — здивовано хмикнув чоловік. — У моїй люльці, виявляється жив не простий, а слон, що літає. Хто б міг подумати!

І він поважно пішов, тягнучи за собою довгий запашний хвіст диму.

— Якщо зустрінете слона, скажіть йому, що я на нього сердита! Непристойно спізнюватись у гості! — крикнула Барбара.

Селянка, що йшла на базар із великим кошиком груш, злякано прикрила рота долонею.

— Нічого такого не бачила, — прошепотіла вона. — Невже тут слони вулицями ходять?

Вона підібрала спідниці і звернула вбік, озираючись і притискаючи до себе кошик. Барбара зазирнула в магазин, завернула в пекарню, на пошту, в овочеву крамницю і скрізь питала:

— Чи не заходив до вас сьогодні слон?

І всюди їй відповідали одне й те саме:

— Не хвилюйся, дівчинко, твій слон нікуди не дінеться. Прийде. Не буде ж він один тинятися містом.

І Барбара, щаслива, побігла додому — чекати слона. Тато і мама, ошатно одягнені, зустріли її біля дверей.

— Ми йдемо в гості до тітки — сказала мама. — Ти залишаєшся вдома одна. Будь розумницею.

— Ідіть, йдіть, — сказала Барбара і квапливо зачинила за ними двері.

Вона носилася по квартирі туди-сюди, з кімнати до кімнати. Вона прибирала, підмітала, чистила, витрушувала — слон міг прийти будь-якої хвилини.

— Не забудьте ввічливо привітатись. Слон дуже шанований і важливий гість, — говорила вона своїм лялькам, ведмедям, клоунам, розсаджуючи їх на місця.

Ну ось, все готове до прийому гостей, а ніхто так і не постукав у двері. Барбара нетерпляче підбігала до вікна, виглянула назовні.

«Скільки народу на вулиці і жодного слона! – подумала вона і раптом схаменулась. — А ну як слон стоїть біля дверей і не дзвонить? Зі слонами таке трапляється».

І вона помчала відчиняти двері.

Але там, за дверима, нікого не було. Барбара про всяк випадок вибігла на сходи, зазирнула на чорний хід. Порожньо. Нікого!
Вона повернулася до вікна, налягла на підвіконня, підперла долонями голову і довго-довго, цілу хвилину, стояла нерухомо.

Раптом хтось грюкнув у двері. Барбара зірвалася з місця, кинулася в коридор і відчинила двері навстіж. На порозі стояв слон!

— Доброго дня, — пробубонів він. — Я Себастьян. Я вже думав, що тебе вдома немає.

— Звісно, ​​ти забув, що на світі є дверні дзвінки! — докірливо мовила Барбара. — Заходь, будь ласка!

Вона зачинила за слоном двері і раптом засміялася.

— А тато стверджував, що слон не зможе пройти крізь наші двері!

Не встигла вона посадити Себастьяна за стіл, як у двері голосно задзвонили.

— Ну, якщо дзвонять, то це, напевно, не слон, — сказала Барбара і пішла відчиняти.

Яке ж було її здивування, коли вона побачила на порозі двох слонів! Вони притулилися до дверей і чекали, поки їм відчинять. Той, що був більшим. затрубив:

— Я Якуб. А це мій брат Пилип… Кажуть, ти чекаєш нас у гості.

— Звичайно, звичайно, Якубе! Заходьте, заходьте, Пилипе! — сказала Барбара і провела слонів до столу.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 21

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Двенадцать слонов”
Казки югославських письменників
Переказ – Л. Яхнина
Видавництво : “Детская литература”
1983 р.

2 коментарі
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: