Дві старі баби

Жили колись в одному селі дві баби. Одна була добра, і її звали Добра Стара, а друга зла, і її так і звали – Зла Стара.

Якось Добра Стара пішла на ріку назбирати їстівних равликів. Прийшла вона до ріки і раптом бачить – до берега пливе крокодил. Добра Стара злякалася і позадкувала назад, але крокодил закричав:

– Добра бабусю, мій синок не може заснути і весь час плаче! Чи не вкладеш ти його спати? Я тебе відвезу до нього на спині.

Добрій Старій стало шкода малюка, вона сіла крокодилові на спину, і він поплив. До його хатинки було ще далеко, а стара вже почула, як плаче маленький крокодильчик.

– Бідолаха! – сказала Добра Стара. – Зараз я його заколишу.

Добра Стара сіла біля малюка і заспівала:

– Баю-бай, баю-бай, крокодильчику, засинай! Спи, мій гарний, спи, мій милий!

Колискова так сподобалася крокодильчику, що він перестав плакати і заснув. Добра стара стала збиратися додому, і вдячний крокодил дав їй великий кошик риби.

– Що ти, дядечку крокодил, навіщо? – Почала відмовлятися Добра Стара. – Не треба мені ніяких подарунків – твій синок мені дуже сподобався, було приємно його колисати.

– Ні-ні, бери рибу, – сказав крокодил, – і сідай до мене на спину – озирнутися не встигнеш, як будеш на березі.

Стара сіла до нього на спину, і крокодил швидко поплив до берега.

Вже підходячи до свого будинку, Добра Стара побачила, що назустріч їй йде Зла Стара. Не вітаючись. Зла Стара запитала:

– Що це ти несеш?

– Рибу, – відповіла, Добра стара.

– Де ти так багато взяла?

– У річці – мені дав її крокодил.

Зла стара не повірила своїм вухам:

– Хто?

– Великий крокодил, – сказала Добра Стара. – Я пішла на берег, щоб назбирати равликів, а крокодил підплив до берега і попросив мене: «Мій синок плаче! Чи не можеш ти його заколисати?» Я сіла до нього на спину, і він відвіз мене до свого малюка. Маля перестало плакати, коли я заспівала йому пісеньку і швидко заснуло. Ось за це крокодил і дав мені багато риби.

Завидно стало Злій Старій, і вона вирішила теж піти на річку. Вона відразу пішла туди і теж почала збирати равликів. Зла стара вже втомилася їх збирати, коли побачила, що до берега пливе крокодил.

– Доброго дня, бабусю, – сказав крокодил.

– Нарешті з’явився! Я вже не надіялась тебе побачити. Ну, ходімо швидше – так і бути, покладу спати твого плаксу.

Зла Стара сіла крокодилові на спину, і він відвіз її до себе додому. Побачивши крокодила, Зла Стара повела носом і сказала:

– Який же він смердючий! Ну гаразд, іди за рибою, а я вкладатиму твого плаксу.

І Зла Стара заспівала:

– Баю-бай, баю-бай, швидше засинай! Спи, виродок, спи, смердючий!

Не сподобалася ця колискова татові-крокодилу, не сподобалася і маленькому крокодильчику.

– А ти чому все стирчиш тут, чому не йдеш ловити для мене рибу? – накинулася на крокодила Зла Стара. – Йди, та дивись лови побільше!

Крокодил узяв кошик і пішов. Коли він повернувся, крокодильчик плакав ще гірше – нова нянька йому зовсім не сподобалася.

– Ну що, наловив риби? – Закричала вона.

– На, бери, – відповів крокодил і подав старій закритий кошик.

Повернувшись додому, Зла Стара поставила кошик на підлогу, відкрила його, і з кошика виповз великий удав. Зла стара кинулась до дверей, вискочила і з криком «Рятуйте!» побігла селом.

Так крокодил покарав Злу Стару за її злість і жадібність.