TOU

Двічі два – чотири

Захаріас (Цакаріас) Топеліус

Заєць і білка були дуже дружні. Вони запросто називали один одного по іменах: білка кликала зайця Косим, ​​заєць білку – Рудохвоста. Мало того, вони були навіть на ти.

Весь день друзі проводили разом і розлучалися лише на ніч. Та й то заєць спав завжди під корінням тієї самої ялини, на якій білка влаштувала собі гніздо.

Щоранку, як тільки Косий і Рудохвоста відкривали очі, вони поспішали сказати один одному: «Доброго ранку!» А ввечері вони ніколи не засипали, не сказавши один одному: «На добраніч! Приємного сну!”

Тому немає нічого дивного в тому, що сни вони бачили самі що ні на є приємні: Косий бачив уві сні свою рудохвосту подругу і височенні гори моркви і капусти, а рудохвоста білка бачила уві сні свого косоокого товариша і густі зарості горіхових кущів – тільки зачепи лапкою гілочку, стиглі горішки так і посипляться.

Правда, вдень Косий і Рудохвоста ніяк не могли знайти ці горіхові зарості, а морквяні гори наче крізь землю провалювалися, але все-таки друзі ані трохи не сумували.

Цього ранку Косий і Рудохвоста прокинулися в дуже хорошому настрої.

– Доброго ранку, Косий, – сказала білка, помахуючи пухнастим хвостом.

– Доброго ранку, Рудохвоста, – відповів заєць, поплескуючи лапками по вухах. – Як тобі спалося? Сподіваюся, що ніхто не потривожив тебе уві сні?

– Дякую тобі, я відмінно провела ніч, – сказала білка. – Правда, крізь сон я чула, як гавкав Шарик, але я не звернула на це жодної уваги.

– Ще б! Хто ж звертає увагу на Шарика, – недбало сказав Косий. При цьому його коротенький хвостик злегка затремтів, а очі стали косити ще більше. – Шарика боятися нема чого, навіть якби він був на зріст з коня.

– Шарик ростом з коня! Ось смішно! – вигукнула білка. – Але послухай, Косий, чи не піти нам сьогодні на промисел? Від моїх запасів вже майже нічого не залишилося.

– Що ж, я не проти, – відповів Косий.

Сказано зроблено. І друзі вирушили в дорогу.

Все, що вони знаходили, вони ділили між собою по-братньому. Косоокому діставалося рівно стільки, скільки білці, – не більше і не менше, а білці рівно стільки, скільки косоокому, – не менше й не більше.

Коли їм попадалася на шляху горобина, білка піднімалася на дерево і скидала червоні ягоди Косому – рівно стільки, скільки з’їдала сама, не більше і не менше. Коли ж траплялося проходити повз капустяні поля, Косий відгризав соковиті качани і приносив їх рудохвостій – рівно стільки, скільки з’їдав сам, не менше й не більше.

Друзі дуже добре поснідали і збиралися вже повернутися до лісу, як раптом побачили на дорозі чотири великих рум’яних яблука.

Це було прямо як уві сні! Косий і Рудохвоста очам своїм не вірили. Звідки могли взятися на дорозі ці яблука ?.

Вони гарненько обнюхали їх з усіх боків, спробували на зубок, навіть покатуляли по землі. Яблука були справжнісінькі, як не крути!

Звичайно, Косий і Рудохвоста багато чого не знали, тому вони так здивувалися.

Вони не знали, що рано вранці по цій самій дорозі йшов хлопчик Карлуша. Він йшов в школу, і за спиною у нього був мішечок, в якому лежали чотири великих, рум’яних яблука. Ці яблука Карлуша отримав від матері в нагороду за гарні оцінки.

Та ось біда, мішечок був дірявий, – про це не знав навіть Карлуша, не те що Косий і Рудохвоста, – і через дірку всі яблука викотилися на дорогу.

Як би там не було, Косий і Рудохвоста знайшли ці яблука і почали їх ділити.

– Це дуже важка справа, – сказала білка. – Давай  спочатку спробую я. Все-таки я трохи старша за тебе, та до того ж і рахувати вмію краще.

– Прошу, – погодився заєць, хоча щиро кажучи, він не розумів, чому так важко поділити чотири яблука.

Але недарма білка була старше зайця на цілих двадцять чотири години. Вона відразу зрозуміла, що розділити порівну великі, солодкі яблука зовсім не так просто, як розділити жорсткі качана, або гіркі горобинові ягоди.

Вона довго роздумувала, зважувала то так, то сяк, і, нарешті, завдання було вирішено: Косий отримав одне яблуко, білка – три.

– Стривай, – сказав Косий невпевнено, – може бути, я лічу і гірше тебе, але, по-моєму, на цей раз ти помилилася. Дай я спробую.

І він сам взявся за поділ.

Тут тільки Косий зрозумів, як важко не помилитися, коли ділиш яблука. Він довго тер лапками лоб і вуха, і це врешті-решт допомогло. Яблука були поділені, як треба: білка отримала одне яблуко, а заєць – три.

– Ні; почекай, – сказала білка. – Мені здається, що ти теж помилився. Давай спробуємо ще раз.

Звичайно, Косий і Рудохвоста були не дуже сильні в арифметиці, але все-таки обидва вони чудово розуміли, що одне яблуко це менше, ніж три, а три яблука більше, ніж одне. І вони знову стали ламати собі голови, роздумуючи над тим, як би поділити ці яблука зовсім порівну.

А тим часом Карлуша йшов собі в школу, все далі і далі. Сонце вже добряче припікало, і йому захотілося поласувати яблучком. Карлуша запустив руку в свій мішечок … Але марно він нишпорив у ньому – він намацав тільки дірку.

«Напевно, викотилися на дорогу», – подумав Карлуша і важко зітхнув. Йому було дуже шкода яблук.

– Повернуся я трохи назад, – вирішив він. – Сонце стоїть ще невисоко, в школу я не спізнюся.

І він швидко пішов дорогою до дому.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: