Двоє приятелів і ведмідь

Двом приятелям випало одного разу йти
вкупі з села до міста. Дорога пролягала
через густий ліс.

– А чи не спіткає нас яке лихо в путі? –
питає один.- Ану ж нападе дикий звір?

– Нема чого боятися. Коли що й трапиться –
нас двоє, будь-кому дамо відсіч.

Невдовзі дісталися приятелі лісу й пішли
попід високими деревами. Аж раптом звідки
не візьметься ведмідь. Один з приятелів,
ледь його забачивши, кинувся до високого
дерева і вмить видерся під самісінький
вершечок. Він знав – ведмідь високо не
вилізе.

Другий ішов трохи позаду й розглядався по
[145]боках. А коли помітив звіра, було вже
пізно. Видиратися на дерево – марна справа,
ведмідь наздожене. Треба придумати щось
інше. І чоловік упав додолу та прикинувся
неживим, бо знав – ведмідь ніколи не чіпає
мертвого.

Ведмідь підійшов і вгледів його. Тихенько
нахилився над головою. Чоловік затамував
подих. Обнюхав його ведмідь, бачить – не
дихає, то й подумав, що мертвий. Ведмідь
подався своєю дорогою.

Підвівся чоловік, нажаханий, блідий, не
вірячи самому собі, що врятувався від
ведмежих обіймів.

А приятель усе те бачив з дерева і коли
оговтався, зліз із дерева, підійшов та й
каже:

– Коли б ти знав, як злякався я за тебе! Дуже
радий, що ти врятувався, братику мій! Ну, а
тепер розкажи, що тобі шептав на вухо
бурмило, коли нахилився до тебе? Цікаво
послухати!

– Сказав, щоб я ніколи не ходив нікуди з
приятелями, які в скруту кидають мене
самого і чимдуж тікають, рятуючи власну шкуpy
[146]

– Отак і сказав? – засміявшися, здивувався
приятель.- Ти ба, який розумний.

– Отак. І він має слушність, бо друзі
пізнаються в біді.