ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Двоє розбійників та король

Албанські народні казки

У столиці однієї держави стали відбуватися незліченні грабежі та крадіжки. Грабіжників вистежували, але зловити ніяк не могли. Король дуже обурювався і дивувався, посилав нових людей ловити злодіїв, але з кожним днем ​​крадіжок ставало більше і скарг більше, а злодії залишалися неспійманими.

Якось до короля прийшла жінка, у якої вночі злодії вкрали п’ять старовинних золотих монет, і сказала:

— Ваша величносте, я жінка бідна і тому прошу тебе зловити злодіїв і повернути мені гроші, а якщо ти не можеш цього зробити, то ти не маєш права займати королівський трон. Тоді краще злазь з нього і на трон сяду я, після чого, клянуся тобі, злодії будуть спіймані того ж дня!

Король був не тільки вражений її словами, а й посоромлений, і тому сказав жінці:

– Мені все зрозуміло. Іди до дому. Злодіїв ловитиму я.

Пізно ввечері, того ж дня, король переодягнувся в селянський одяг, узяв рушницю і, дочекавшись другої години ночі, вийшов із палацу до міста. Довго ходив він вулицями та провулками і нарешті зустрів двох розбійників. Здогадавшись, що вони задумали йти на грабіж, він підійшов до них і запропонував:

— Якщо ви згідні, візьміть мене в товариші.

Розбійники глянули на нього схвальним поглядом, але сказали:

— Ми б взяли тебе в товариші, але заслужити таку честь непросто. Для цього ти маєш мати якусь надзвичайну здатність. Наприклад, один з нас розуміє, про що гавкають собаки, а другий завжди знає, що роблять люди в хаті — сплять чи не сплять? А що ти вмієш?

Розмовляючи з розбійниками, король впізнав їх: один із них був начальником поліції, а другий королівськім міністром. Однак тим і на думку не спадало запідозрити в бідно одягненому селянині свого повелителя. Король сказав:

— Я теж дещо вмію: якщо, не приведи господи, нас схоплять на місці злочину, або зрадять, або посадять до в’язниці, я зможу врятувати нас усіх і позбавити в’язниці та страти!

Розбійники не повірили йому, і один із них зі сміхом відповів:

— Якщо так, то ти чудовий товариш, якого ми могли б собі побажати! З таким товаришем не пропадеш. Гаразд, йди з нами, адже з тобою, якщо ти говориш правду, ми можемо робити все, що завгодно. Тепер ми зможемо, мабуть, пограбувати навіть королівську скарбницю.

– А чому б і ні? — зауважив другий розбійник.

— Ми можемо її пограбувати навіть сьогодні, — запропонував король, переодягнений селянином.

Дали вони один одному клятву вірності та пішли грабувати королівську скарбницю. По дорозі почули собачий гавкіт і спитали того товариша, який розумів собачу мову:

— Про що це так старанно повідомляють один одного собаки?

Товариш відповів:

— Собаки кажуть: «Ось ідуть троє, і один із них король».

— Нічого ти не розумієш в собачій мові,— розсміялися двоє інших приятелів, один із яких був королем.

І не надавши жодного значення цій розмові, двоє грабіжників, а за ними король, підійшли до того будинку, де була королівська скарбниця.

— Ну, дізнайся, скільки там людей охороняють скарбницю і що вони зараз роблять? — спитали вони у розбійника, який завжди міг визначити, чи сплять у хаті, чи не сплять.

— Там військова охорона в сорок чоловік, — відповів він. — З них тридцять дев’ять сплять, а один не спить.

— Почекаймо, поки й цей засне, — запропонував другий розбійник.

Почекали вони трохи й розпочали справу. Двоє розбійників залізли в скарбницю і ґрунтовно її почистили, а їхній спільник — переодягнений у селянський одяг король — стояв і стеріг їх. Потім вони тихо вибралися на вулицю і відійшли трохи убік. Король сказав грабіжникам:

— Чекайте, не поспішайте так. Тепер нам треба поділити здобич. Ви повинні віддати мені частину.

Ті у відповідь тільки посміялися:

— Коли ми наступного разу когось пограбуємо, то й з тобою поділимося, а зараз іди ти додому та швидше.

Попрощався з ними король, повернувся до палацу і ліг спати. Наступного дня після обіду він терміново зібрав королівську раду нібито для обговорення надзвичайно важливих подій. Після вирішення деяких термінових справ король звернувся до начальника поліції, який розумів собачу мову, і запитав його:

— А тепер скажи мені, пане офіцере, що сьогодні вночі прогавкали тобі собаки, коли ти йшов із двома товаришами по місту?

Тільки тут начальник поліції та королівський міністр, з яким вони разом чинили грабунки, здогадалися про все і впізнали у своєму нічному супутнику короля. Вони обмерли від жаху, а потім упали до його ніг і стали просити про помилування. Король сказав:

— Я ж обіцяв, що зможу врятувати вас від в’язниці та страти, якщо ви потрапите до рук правосуддя, і не хочу порушувати свого королівського слова. Але ви зобов’язані негайно зробити таке: по-перше, віддати мені мою частку, яку ви вчора собі привласнили, по-друге, віддати п’ять старовинних золотих монет бідній жінці, у якої ви позаминулої ночі вкрали, а по-третє, взагалі повернути всім все, що ви награбували.

На цьому засідання королівської ради скінчилося. Грабіжники повернули награбоване добро, і в столиці королівства зовсім припинилися грабежі та крадіжки

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Албанские народные сказки”

Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: