Дивна жабка

Фарбували якось маляри дах. Фарбували, фарбували та випадково впустили відро з фарбою. Пролилася фарба, потекла вниз.

А внизу на траві сиділа зелена жабка.

І от за мить вона із зеленої стала червоною. Від голови до кінчиків перетинчастих лапок.

Жабка була у розпачі: усі сміятимуться тепер із неї! Де ж ви бачили таке – червона жаба? І кинулася бігти.

Перестрибнула через гарбуз, перескочила грядку з морквою…Та сховалася за діжку з водою.

Тут її побачила курка.

– Ко-ко-ко! – закудкудакала вона. – Хто це?

– Хто? Хто? – запищали курчата, їм за густою морквою нічого не було видно.

Почувши галас, прибіг півень, за півнем прийшов з луки чорногуз, за чорногузом прилетіло сонечко, навіть земляний хробачок висунув голову з-під землі.

– Дивна! – закудкудакала курка.

– Дивовижна! – закукурікав півень.

– Зроду такої не бачив! – сказав чорногуз. – А я на жабках знаюся!

Земляний хробачок нічого не сказав, але був такий зацікавлений, що аж наполовину виліз із землі. Ще б! Не кожного дня таке побачиш!

Жабка одразу зметикувала, що до чого. Вона вирячила очі, надулася, набундючилася та закумкала:

– Кум-кум! Я незвичайна! Я дивовижна! Я червона жабка, велика честь тому, кого я виберу собі в друзі!

– Мене! Мене! – закудкудакала курка.

– Кум-кум! – зарозуміло кумкнула жабка. – Тебе? Навіщо мені водити дружбу зі звичайною куркою?

Засмутилася курка, відійшла подалі та курчат за собою забрала.

Тоді вийшов наперед півень. Випнув гордо груди, розпустив півнячий хвіст, шпорами хвацько подзвякує…

– Кум-кум! – пихато кумкнула жабка. – Ти теж мені не пара. Я вся червона, від голови до кінчиків перетинчастих лапок, а у тебе червоні лише гребінець та борідка!

Нахилив півень голову, наче зернятко клює, а в самого гребінець аж горить від образи.

– І ти мені не рівня, – сказала жабка чорногузові. – Теж мені, тільки дзьоб червоний! – І вона ще більше набундючилася, надулася, ось-ось лусне…

Злякався земляний хробачок – аж раптом і йому щось образливе скаже жабка – і швиденько зарився в землю.

Сонечко виявилося сміливішим.

– А я? – запитало воно. – Подивись, будь ласка! – І воно широко розправило червоні крильця з чорними цяточками.

– Кум-кум! Від твоїх цяток аж в очах миготить!

І взагалі, щось мені жарко тут. Треба скупатися, мабуть… – і вона стрибнула у діжку з водою.

Напірналася, накупалася – нарешті виринула і всілася на краю діжки.

– Дивіться! – запищали курчата. – Дивіться!

Подивилася жабка на своє відображення у воді…

Скочила з діжки, перескочила грядку з морквою, перестрибнула через гарбуз, пролізла у щілину в паркані – тільки її й бачили!

Тут виліз із землі земляний хробачок: захотілося йому ще раз поглянути на дивну жабку.

– Де ж ця дивовижна червона жабка? – запитав він у сонечка, що сиділо найближче до нього на листку буряка.

Сонечко широко розвело свої крильця у чорних цятках і мовчки подивилося на курку.

Курка нерозбірливо кудкудакнула і подивилася на півня.

Півень струсонув червоним гребінцем і зиркнув на чорногуза.

Чорногуз переступив з ноги на ногу і теж нічого не сказав.

Тоді земляний хробачок зрозумів, що всім їм чомусь соромно, але ніяк не міг збагнути – чому саме?

А ви здогадалися?