TOU

Диво в млині

Польські народні казки

Неподалік од містечка Домбрувна струмок крутив колеса великого млина. Там завжди панував рух. Вози довгою валкою везли до млина зерно, а потім відвозили борошно в сусідні села.
Мельник Маренський був дуже хазяйновитий чоловік. Уставав на світанку й працював не покладаючи рук аж до ночі. А в жнива частенько й зовсім не лягав спати —  лічив гроші, які йому платили за роботу, і ховав їх у важкі дубові скрині.
Страшенно скупий був отой мельник Маренський. Він і сам працював без відпочинку, і жінці та синові, а надто наймитові ніколи просвітку не давав. Не раз вони плакали, а бувало, що й сварилися з ним.
Мельник багатів з кожним днем. І чим більше срібних талярів клав він у свої дубові скрині, тим більш скупим ставав.
Якось випала дуже холодна зима. Крига скувала й Домбровське озеро і струмок, на якому стояв млин Маренського.
Немало безхатчеників – бідняків пішло жебрати по хатах; частенько стукали вони до заможніх господарів. Не минали й господу мельника. Але мельник і слухати не хотів їхніх прохань. Не дав і шматка хліба жодному біднякові, а гнав їх від своєї хати, ще й називав приблудами та дармоїдами.

Раз надвечір розгулялася хуртовина. Вітер так і вив, так і свистів у коминах, мороз білими квітами розмалював шибки. А мельник розкошував собі в теплій хаті.
Раптом хтось несміливо постукав у двері, й на порозі став подорожній, весь запорошений снігом.
— Чого тобі? — сердито буркнув господар.
— Чи немає у вас якоїсь роботи для мене? — запитав подорожній.
Ой, як розлютився старий мельник! Гримнув, що взимку йому й самому нема що робити, а наймит у нього тільки те й знає, що байдики б’є.
Тоді подорожній попросився, щоб господар пустив його переночувати й дав трохи гарячої страви, бо він іде здалека, дуже стомився та зголоднів.
Мельник нічого не хотів слухати.
— Нема в мене а ні кутка, ні їжі для такого приблуди! — гаркнув він.
І наказав бідоласі вийти геть із хати й зачинити за собою двері.
Подорожній послухався, але підніс угору свою палицю, махнув ліворуч, махнув праворуч, щось пробурмотів і попрямував лісовою засніженою дорогою.

Вранці мельник зайшов до млина й остовпів з переляку. На мішках з борошном і зерном, що рядочком стояли попід стінами, сиділи цілі табуни мишей.
Мельник аж за голову схопився. Все добро гине на очах! Адже миші не залишать жодної зернинки… Що ж його робити?
— Рятуйте! — загукав він, став кликати жінку, сина, наймита.
Та як тут рятувати? Миші не боялися людей і не думали тікати.
Тоді обізвалася затуркана мельникова жінка:
— Це тобі кара за те, що ти прогнав отого бідолаху!
Зляканий мельник почав благати свого наймита:
— Біжи, Янеку, шукай того подорожнього, що я вчора прогнав. Це він таке зробив, не інакше! Прохай його, благай, нехай повернеться. Дай йому все, чого забажає, аби тільки прогнав цю нечисть. І тобі, Янеку, щось перепаде. Біжи щодуху. Адже він за ніч далеко не встиг зайти.
Взяв Янек кожуха, насунув на голову шапку й побіг. Од млина до села вела пряма дорога.
Янек швидко знайшов подорожнього в хаті одного бідняка, який пожалів бідолаху та пустив переночувати.
Почав Янек просити й умовляти, щоб подорожній повернувся до них. Той устав, подякував господареві за ночівлю й пішов до млина.
Ой, як зрадів мельник! Кинувся його обіймати та цілувати. Просив пробачення, обіцяв, що дякуватиме довіку, що щедро заплатить, аби тільки той вигнав мишей із млина.

Подорожній наказав господареві, щоб той вирубав у кризі на озері ополонку, а сам махнув палицею праворуч, махнув ліворуч, вдарив нею об підлогу й щось пробурмотів.
І диво! — всі миші одразу побігли до нього.
Стукаючи палицею, рушив подорожній до дверей, потім у двір. Миші сунули за ним сходами, подвір’ям, потім дорогою до озера. А була їх сила-силенна.
Подорожній став над ополонкою і занурив палицю в крижану воду. І тут миші почали стрибати в воду. Геть усі пострибали і всі потонули. Жодна живою не залишилася.
Коли остання миша зникла в воді, мельник підбіг до подорожнього.
Обдарував його чим тільки міг, дякував без кінця-краю.
Відтоді скупий мельник змінився. Добрим став і ласкавим до людей; нікого вже не проганяв із своєї хати.
А миші більш ніколи не з’являлися.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Польські народні казки”
Упорядник – М. Пригара
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: