ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Диво- ведмідь

Португальські народні казки

У красуні королеви народився син. Звичайно, і батько-король, і придворні, і всі слуги одразу ж збіглися подивитися на новонародженого. Як же здивувалися вони, коли побачили, що народився у королеви не хлопчик, а справжнісіньке ведмежа! Клишоногий, покритий шерсткою, він кумедно перекидався у своїй золотій колисці, але, дивлячись на його смішні витівки, ніхто навіть не посміхнувся. А найбільше сумувала сама королева. Вона запросила найпрекрасніших лікарів і з сльозами просила їх перетворити ведмежа на хлопчика. Однак, як вони не намагалися, ведмежатко так і залишилося ведмежатком. Напевно, хтось зачарував його. Адже королі завжди мають чимало ворогів, і серед них бувають не тільки люди, а й чарівники. А з ними боротися і королям не під силу!
І все-таки це був не простий ведмідь, а принц, та спадкоємець усього королівства! Треба було дати йому справжнє королівське виховання. Тому, тільки син підріс, красуня королева запросила до нього найвидатніших вчителів, і вони навчили принца всіляким наукам: читати, писати, рахувати, навіть танцювати навчили ведмедя! І коли він з’являвся на придворному балу – танцював так спритно і міркував так розумно, що, ніхто б не подумав, що це не людина. У ошатному камзолі та зі шпагою на боці диво-ведмідь виглядав справжнім принцом!
Нарешті, принцові виповнилося двадцять років, і королева послала його подорожувати. У багатьох країнах побував чудовий ведмідь, багато чому навчився і став ще розумнішим. А повернувшись додому, оголосив королеві, що хоче одружитися.

Королева заплакала.
– Забудь про це, синку, – сказала вона. – Ти не людина, а ведмідь, і ніхто тебе не полюбить.
Але принц не погодився з королевою і наполягав на своєму.
Звичайно, як часто буває в казках, неподалік палацу жив коваль із трьома дочками.
Всі три дочки були дуже гарні, і принц часто милувався ними зі свого віконця. А потім почав приходити до коваля у гості. Коли ж дівчата звикли до нього і перестали його боятися, спитав старшу дочку – чи не хоче вона стати принцесою і вийти за нього.

Старша дочка була хитра дівчина. Вона не сказала принцу ні «так», ні «ні» і попросила його прийти за відповіддю на другий день. Сама ж пішла до батька та оголосила йому, що не любить і ніколи не полюбить принца, але вийде за нього заміж, стане принцесою, а потім уб’є ведмедя.
Розумний принц, хоч і був ведмедем, але серцем зрозумів, що дівчина його не любить і вранці, прийшовши до коваля, оголосив йому, що не любить старшу дочку і хоче одружитися з середньою.
Однак і середня дочка коваля була не добріша за старшу. Вона теж нічого не відповіла принцові і просила почекати до завтра. Сама ж пішла до батька і оголосила йому те саме: вона стане принцесою, а потім уб’є ведмедя.
І цього разу серце підказало принцу, що середня дочка його не любить. Вранці він прийшов до коваля і сказав, що хоче одружитися з молодшою.
Третя дочка зовсім не була схожа на своїх сестер. Вона була доброю дівчиною. І, почувши від батька, що принц хоче з нею одружитися, почервоніла від радості і відразу зізналася, що давно вже любить нещасного принца і хоч зараз готова вийти за нього заміж.
– Але ж він не людина, а ведмідь! – намагався відмовити її коваль.
– Ну, і що ж? – відповіла йому красуня. – Краще жити з добрим ведмедем, ніж зі злим чоловіком!
Вона вийшла до принца і оголосила йому про свою згоду.

Так молодша дочка коваля стала принцесою та дружиною диво-ведмедя.
Незабаром у них народився син. Ви думаєте, що це було знову ведмежатко? Ні, у принцеси народився хлопчик, такий прекрасний, що всі на нього милувалися.
Звичайно, і красуня королева прийшла помилуватися онуком. Побачивши в колисці не ведмедя, а веселого рум’яного хлопчика, вона не могла приховати свого подиву.
– Ви помиляєтеся, ваша величність, – зізналася з радістю молода принцеса. – Ваш син не завжди буває ведмедем: удома він скидає свою шкуру і стає людиною!
Вона була дуже довірлива. Вона не знала, що це таємниця, про яку не можна говорити нікому на світі. Тепер, від королеви у палаці стало відомо, що принц-ведмідь щовечора перетворюється на людину.

Принц засмутився.
– Що ти наробила! – Сказав він своїй молодій дружині. – Ти занапастила нас обох. Тепер я маю піти з дому і жити в лісі, як живуть усі звірі. Але якщо ти все-таки захочеш побачити свого нещасного чоловіка, шукай мене на Зеленому лузі.
Так сказав принц-ведмідь і зник. А принцеса навіть не встигла спитати в нього, де знаходиться цей Зелений луг. Вона оббігала весь палац, питала у придворних, у слуг, навіть у кухарів на кухні, але ніхто не міг їй сказати, як пройти до Зеленого лука. Тоді принцеса звернулася за порадою до однієї знайомої чарівниці.
– Іди в гори до Місяця і спитай у нього поради, – відповіла чарівниця.
Як сказала чаклунка, так і зробила молода принцеса. Вона пішла в гори і дісталася найвищої вершини, через яку – вона знала це – щовечора піднімався Місяць. Але Місяця ще не було. Тільки три бліді дівчини вийшли їй назустріч.
– Ми дочки цариці-місяця, – пояснили вони принцесі. – Почекай трохи. Наша мати скоро підніметься над горою.
Так і сталося. Цариця-місяць повільно зійшла над вершиною.
– Як я втомилася! – Простогнала вона. – Як набридло мені щомісяця то танути, то знову ставати повною. Дайте мені поїсти, дівчата.
Дочки принесли їй вечерю, і цариця – місяць почала їсти і збільшуватися. Вона росла і росла, і принцеса так здивувалася цьому, що мимоволі скрикнула. Тільки тут помітила її цариця і невдоволено спитала:
– Хто ти така і що тобі потрібно в моєму домі?
Відверто про все розповіла цариці – Місяцю принцеса, а потім спитала, як знайти дорогу до Зеленого лугу.
– О ні! – зітхнула у відповідь Місяць. – Я не знаю дороги до Зеленого луга. Я ніколи не бачила Зеленого луга. Піди краще до Сонця. Батько-Сонце ходить по небу вище за мене. Він бачить. Запитай у нього поради.

Робити нічого – побігла принцеса до Сонця. Воно жило за краєм моря і щоранку піднімалося над хвилями.
Троє дівчат, три дочки Сонця, зустріли принцесу біля краю моря. Червонощокі та веселі, вони пояснили принцесі, що їхній батько ще не сходив на небо, але незабаром зійде. І ось, тільки здійнялося над хвилями палаюче світило, принцеса відразу ж звернулася до нього з питанням:
– Сонце! Ти підіймаєшся вище всіх, навіть вище Місяця. Допоможи мені, поясни, як знайти дорогу до Зеленого лугу.
Сонце піднялося над хвилями. Воно стало великим і круглим і весело розсміялося:
– Це вірно, я піднімаюсь вище всіх, навіть вище Місяця, але от Зеленого лугу, ніколи ще не бачив. Чи не сховався він за дрімучим лісом? У дрімучий ліс мої промені ніколи не проникають. Там хазяїн не я, а холодний Вітер.
Принцеса побігла за Вітром. Вона прибігла в дрімучий ліс і покликала:
– Вітер! Вітер!
Але Вітер не з’явився. Нарешті з хащі долинув тихий стогін і, худі, бліді, тремтячи від холоду, вийшли назустріч три дочки Вітру. Вони прошепотіли:
– Вітер близько, дуже близько. Бережися – він зараз увірветься …
Не встигли сказати – загомоніли, захиталися дерева, дощем посипалося листя, небо загуло, завило, і в хащі увірвався Вітер.
– Знаю, знаю, все знаю! – голосно засвистів він у відповідь на слова принцеси. – Ще сьогодні я пролітав над Зеленим лугом і ворушив шерсть на спині твого ведмедя! Іди крізь гущавину, крізь бурелом, йди без дороги дрімучим лісом, поспішай за мною – тільки не відставай: я виведу тебе до Зеленого лугу!

Він голосно свиснув і кинувся просто в хащі, а принцеса поспішила за ним. Дерева хапали її за одяг, били гілками по обличчю, коріння чіплялося за ноги, а Вітер усе мчав і мчав уперед, не зупиняючись ні на мить.
Весь день і всю ніч бігла принцеса за Вітром. Але ось розсіялися сутінки, дерева стали рідшати, і перед нею відкрився просторий луг – Зелений луг, покритий смарагдовою травою. На лузі паслися ведмеді. Веселі і безтурботні, вони бавилися і перекидалися на соковитій траві. Їх було так багато, що принцеса мимоволі відступила: вона не знала, який з них її чоловік, її коханий принц! І раптом помітила оподалік веселих звірів самотнього і сумного ведмедя. Він стояв нерухомо і дивився на принцесу сумними очима.
– Це він! – скрикнула красуня, підбігла до звіра і міцно обняла його за шию.

Вона не помилилася. Ведмідь заревів і піднявся на задні лапи. Чари зникли. Принц скинув із себе ведмежу шкуру і став назавжди молодим і струнким красенем.
Взявшись за руки, радісні та щасливі, вони пішли до палацу і постали перед самим королем.
– Невже це мій син? – Запитав здивований король.
– Це чужа людина. Ми з ним незнайомі, – зашепотіли придворні.
– Виведіть його! – наказав король. І слуги вже кинулися виконувати наказ. Але мати-королева зупинила їх.
– Покличте вчителів, які навчали принца! – Наказала вона і разом з королем пішла в свої покої, залишивши вчителів перевіряти знання юнака.
Знамениті вчителі три дні ставили прибульцеві запитання, і він відповідав їм докладно і розумно про все, чого вони його навчили колись.
На четвертий день вчені прийшли до короля і сказали:
– Ваша величність! Він знає все. Це ваш син та спадкоємець, якого ми навчали всім наукам!
Привели принца і король обійняв його. Він наказав трубити в труби та влаштувати у палаці свято з музикою та веселими танцями. На балу принц танцював із принцесою, і в ошатному камзолі, зі шпагою на боці він зовсім не був схожий на ведмедя. І всі раділи за нього.
Радів король-батько, раділа королева-мати. Але найбільше тішилася молода принцеса, любов якої зробила принца назавжди людиною.
Чому б і нам не радіти разом із ними!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Птица-Правда”
Іспанські і португальські казки
Переклад – Т. Шишлової
Видавництво: “Детская литература”
Ленінград, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: