Джаннат

Колись дуже давно жив собі хан. І було в нього троє синів і три доньки. Той хан був завзятим мисливцем. Одного разу він у супроводі сорока джигітів повертався з полювання. Вечоріло. Аж раптом неподалік вискочив на дорогу золотий олень. Не довго думаючи, хан кинувся за ним у погоню. Довго гнався хан за оленем. Коли ж, зрештою, опам’ятався, побачив, що він у пустелі, а золотий олень ніякий не олень, а високий бридкий верблюд. «Що ж, верблюд, то й верблюд. І це корисна тварина», – подумав собі хан і хотів упіймати верблюда. Аж придивляється хан – то зовсім і не верблюд, а страшне чудовисько. Стоїть хан ні живий ні мертвий.

А чудовисько й каже йому:

– Добридень, хане, щасливої тобі дороги. Даю тобі вибір: смерть чи довічні муки.

– Змилуйся, батире, зглянься, відпусти! – запросився переляканий хан.

– Що ж я матиму з того, як тебе пожалію?

– Усе, що хочеш, усе віддам, – проситься хан у чудовиська.

– Оддаси мені трьох своїх дочок.

– Гаразд, оддам, хай буде по-твоєму,– швиденько погодився хан, щоб чудовисько не передумало.

– А коли віддаси? – питає чудовисько.

– Того ж дня, коли я помру, мої доньки стануть твоїми дружинами,– сказав хан. – Таке моє слово.

Хан хотів уже повертати коня, та чудовисько зупинило його:

– У мене нема худоби на викуп – калим за твоїх дочок. Але ось тобі мій калим – худоба й достаток, добро і зло, – сказало чудовисько й простягнуло ханові ножик.– Звати цей ножик Джаннат. Він може зробити все, що ти йому накажеш.

По тих словах чудовисько відпустило хана.

З того часу спливло чимало років. Хан спокійно правив своїм народом і втішався життям.

Та хан занедужав. Згадав він свою угоду з чудовиськом і подумав собі: «Мабуть, настає мій смертний час. Треба сказати синам своє останнє слово». Покликав він трьох синів і сказав їм таке:

– Діти мої, надходить мій смертний час. У спадщину я залишаю вам три речі: одному – ханство, другому – багатство, третьому – моє слово. Ідіть, порадьтеся між собою, що кому повинно дістатись.

Вийшли сини від батька й радяться між собою. Старший син і каже молодшим:

– Я серед вас найстарший, і мені повинно дістатися ханство.

– То мені віддавайте багатство,– зажадав середній син.

– Гаразд,– погодився найменший син, – хай мені залишається батькове слово.

Так порадилися вони й прийшли до батька.

Старший каже:

– Я беру ханство.

– Я – багатство,– каже середній.

– Гаразд,– погодився й батько. – Йдіть, хай вам буде ханство та багатство.

Вийшли обидва старші сини. Біля батька лишився найменший.

– Слухай мене уважно, сину,– звернувся до нього батько.– Через сім днів я помру. Поховайте мене за звичаєм. Та коли мене будуть ховати, ти повинен залишитися вдома. Приїдуть до тебе на ослах три жебраки. «Віддай нам сестер»,– скажуть вони. Збери сестер у дорогу й відпусти з жебраками. А на мене не ображайся, що я тобі не залишив спадщини. Я залишаю тобі вороного з зірочкою скакуна та оцей чарівний ножик. Звати його Джаннат. Виконувати бажання господаря – ось, що вміє Джаннат. Але про це ніхто нічого не повинен знати. Як тільки хто дізнається про ножик, тебе спіткає велике лихо.

– Добре, батьку,– каже найменший син. – Зроблю все, що ти наказав.– І хлопець сховав той чарівний ножик.

Через тиждень старий хан помер. Прийшли люди провести хана в останню дорогу.

Найменший син осідлав батькового вороного коня, провів небіжчика за ворота, але, виконуючи батьків заповіт, залишився вдома.

Незадовго по тому, як винесли покійника, їде до двору чужий чоловік у білій чалмі верхи на чорному ослі.

– Звідки їдете, дядьку? – питає його хлопець.

– Нічого мене питати,– оддавай лишень батьків борг, відповів чоловік.

– Добре, дядечку, – тільки й сказав хлопець.

Покликав він свою старшу сестру, посадив її на осла й попрощався з нею. Через деякий час їде знов чоловік верхи на ослові. Віддав йому хлопець середню свою сестру. Згодом при їхав і третій. Попрощався хлопець і з найменшою сестрою, сів на вороного коня й поскакав на кладовище. Та він зпізнився – батька вже поховали. Заплакав юнак над батьковою могилою і разом з людьми повернувся додому.

Тим часом жінки, які лишалися вдома, стали докоряти старшому братові:

– Як ви дозволяєте своєму найменшому братові чинити таке неподобство! Замість того, щоб поховати батька, провести його в останню путь, він казна-що коїть: залишається вдома і віддає своїх сестер якимсь жебракам на ослах.

Таке свавілля й справді не на жарт розгнівало старшого брата, який став тепер ханом. «Якщо він зараз таке виробляє, нічого сподіватися від нього добра надалі», – вирішив старший брат і звелів повісити свого найменшого брата. Народові ж оголосив:

– За свавільний вчинок я наказав стратити свого рідного брата.

Хто посміє перечити ханові? Та середній брат заступився за найменшого. Просить він хана:

– Хане, пожалійте його! Ми ж усе-таки рідні брати. Не годиться нам убивати один одного, ще ж і земля не просохла на могилі нашого батька. Що скажуть люди на це? Благаю вас: не карайте його на смерть. Краще хай він покине ваш дім і назавжди залишить наш край.

Люди схвально загули довкола:

– Правильно каже середній брат.

Зрештою погодився й хан.

Сторінки: 1 2 3 4