TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— Відпусти, дурило! — верескнула Стоніжка, звільняючись від його стискань, а Джеймс миттєво полетів через усю кімнату просто на гострющі коліна Старого-Зеленого-Коника.

Двічі він заплутувався в ногах пані Павучихи (жахливе відчуття), а насамкінець бідолашний Черв’як, який щоразу, шугаючи повітрям з одного кінця кімнати в другий, цвьохкав власним тілом, наче батогом, нажахано обвився довкола Джеймсового тіла й категорично відмовився злізати з нього.

Ой, що то була за скажена подорож! Однак ось вона нарешті скінчилася, і в кімнаті раптово залягла цілковита тиша. Усі постогнували від болю і повільно виплутувалися одне з-під одного.

— Нам треба трохи світла! — крикнула Стоніжка.

— Так! — підтримали її всі. — Світла! Дай нам трохи світла!

— Та пробую, — озвалася бідолашна Світлячка-Хробачка. — Роблю все, що можу. Потерпіть, будь-ласка.

Усі мовчки стали чекали.

Тут на кінчику Світляччиного хвоста замерехтіло кволеньке зеленкувате сяйво, що поступово яскравішало, аж доки всі змогли хоч щось побачити.

— Ото вже намандрувалися! — буркнула Стоніжка, накульгуючи по кімнаті.

— Я вже ніколи не буду таким, як колись, — пробурмотів Черв’як.

— Я теж, — додала Зозулька. — Це коштувало кількох років мого життя.

— Але ж любі мої друзі! — вигукнув Старий-Зелений-Коник, намагаючись усіх підбадьорити, — ми нарешті там!

— Де? — здивувалися вони. — Де саме? Що таке там?

— Та я не знаю, — відповів Старий-Зелений-Коник. — Але переконаний, що це щось гарне.

— Ми, мабуть, на дні якоїсь шахти, — понуро припустив Черв’як. — Ми ж наприкінці явно падали кудись глибоко вниз. У мене наче все аж обірвалося. Ще й досі нудить.

— А може, ми в якійсь прекрасній країні, де лунають пісні й музика, — не здавався Старий-Зелений-Коник.

— Або біля морського узбережжя, — втрутився Джеймс, — де я зможу гратися в пісочку з іншими дітьми.

— Ви мені вибачте, — пробурмотіла трохи зблідла Зозулька, — та чи вам не здається, що нами постійно гойдає то вгору, то вниз?

— Гойдає вгору і вниз! — вигукнули всі. — Та що ти маєш на увазі?

— У тебе ще й досі від подорожі голова ходить ходором, — сказав їй Старий-Зелений-Коник. — За хвилинку тобі стане краще. Чи всі готові піднятися нагору і подивитися, де ми?

— Так, так! — пролунав хор голосів. — Ходімо! Швидше!

— Я відмовляюся виходити назовні боса, — заперечила Стоніжка. — Спочатку мушу взути черевички.

— Пресвяті небеса, та не починай ти знову свої дурнуваті забаганки, — голосно обурився Черв’як.

— Давайте всі допоможемо Стоніжці і швидше з тим закінчимо, — запропонувала Зозулька. — Нумо, разом.

Усі так і зробили, усі, за винятком пані Павучихи, котра почала звивати довгу мотузяну драбину, що мала сягнути від самої підлоги аж до отвору в стелі. Старий-Зелений-Коник розважливо порадив не ризикувати й не виходити бічними дверима, бо ж невідомо, де вони опинилися, тому найкраще було б піднятися персиком угору й визирнути з нього вже аж там.

Отож, коли минуло півгодини, мотузяна драбина була вже звита й підвішена до стелі, сорок дві Стоніжчині лапки були старанно взуті в сорок два черевички, і всі наготувалися до виходу. Збудження наростало. Раз у раз лунали крики «Хлоп’ята, вперед! Земля обітована! Скоріше б це побачити!», і вся компанія дряпалася одне за одним драбиною на стелю і зникала там у темному вологому тунелі, що стрімко, майже вертикально, підіймався вгору.

18

Наступної хвилини вони вже видобулися на світ Божий, де й зупинилися на самій верхівці персика, біля стебла, мружачись від яскравого сонця й нервово роззираючись довкола.

— Що сталося?

— Ми де?

— Такого не може бути!

— Неймовірно!

— Жахливо!

— Я ж казала вам, що ми гойдалися то вгору, то вниз, — нагадала всім Зозулька.

— Ми у відкритому морі! — вигукнув Джеймс.

І так воно й було. Потужна течія і сильний вітер так швидко віднесли персик від берега, що вже й не було видно землі. Довкола їх оточував безмежний чорний океан, глибокий і ненаситний. Маленькі хвилі плюскали об персикові боки.

— Але як це могло статися? — дивувалися всі. — Де ділися поля? А де ліси? Де Англія?

Ніхто, навіть Джеймс, не міг збагнути, яким дивом вони опинилися аж тут.

— Пані й панове, — почав Старий-Зелений-Коник, з усіх сил намагаючись приховати страх і розпач, що звучали в його голосі, — боюся, що ми опинилися в доволі скрутному становищі.

— Скрутному! — вигукнув Черв’як. — Мій любий Старенький Конику, та нам тут гаплик! Ми всі тут загинемо! Хоч я й сліпий, але все дуже добре бачу!

— Роззуйте мене! — зарепетувала Стоніжка. — Я не зможу плисти в усіх цих черевиках!

— А я взагалі не вмію плавати! — забідкалася Зозулька.

— І я не вмію, — простогналаСвітлячка-Хробачка.

— Я теж! — додала пані Павучиха. — Жодна з нас усіх трьох дівчат не пропливе й метра.

— Але ж вам і не треба кудись пливти, — заспокоїв їх Джеймс. — Ми чудово гойдаємося на хвилях. А рано чи пізно тут з’явиться якийсь корабель і нас підбере.

Усі здивовано поглянули на Джеймса.

— А ти аж такий упевнений, що ми не тонемо? — запитала Зозулька.

— Звичайно, що впевнений, — відповів Джеймс. — Та ж самі подивіться.

Усі підбігли до краю персика й придивилися до води, що хлюпотіла внизу.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: