TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

Як їх ловлю, як їх гризу, які смачні вони…

(До речі, щупальці солить потрібно восени.)

На день народження своє я з’їла олів’є,

Тобто салат, де є шпинат і де мурашки є,

А ще смола, я не брешу, хай грім мене поб’є!

(Бо без смоли ніхто б не їв салату олів’є.)

Але до чого я веду? Мета моя яка?

Усе віддам, всі ті харчі, не затремтить рука,

Бо всі вони не варті геть і чверточки шматка

Цього розкішного на смак ПРЕДИВО ПЕРСИКА!

Усі були на сьомому небі від щастя. Сонечко яскраво сяяло в лагідному синьому небі, і все навкруги віяло спокоєм. Гігантський персик, що виблискував під сонцем, нагадував велетенський золотий м’яч, що плив собі кудись у сріблястому морі.

19

— Дивіться! — вигукнула Стоніжка, коли вони закінчили трапезу. — Погляньте на ту тонку кумедну чорну штучку, що пливе ген-ген у воді!

Усі озирнулися.

— Їх там дві, — сказала пані Павучиха.

— Та їх там повно! — уточнила Зозулька.

— Що це таке? — занепокоївся Черв’як.

— Мабуть, якісь риби, — припустив Старий-Зелений-Коник. — Може, вони хочуть з нами привітатися.

— Та це ж акули! — перелякався Черв’як. — Я можу закластися на що завгодно, що це акули, які хочуть нас зжерти!

— Що за дурниці! — заперечила Стоніжка, але її голос раптом затремтів, і вона перестала сміятися.

— Я впевнений, що це акули! — наполягав Черв’як. — Я просто знаю це!

І це, чесно кажучи, зрозуміли вже всі, але їм було надто страшно у цьому зізнатися.

На якусь мить запала тиша. Усі стурбовано поглядали на акул, що поволі кружляли довкола персика.

— Навіть якщо це й справді акули, — проказала Стоніжка, — нам нічого не загрожує, доки ми тут нагорі.

Та не встигла вона цього договорити, як один з тих чорних і тонких акулячих плавців раптово розвернувся й помчав, розрізаючи воду, прямісінько на персик. Тоді акула зупинилася й поглянула вгору своїми маленькими зловісними очицями.

— Геть! — зарепетували всі. — Забирайся геть, потворо!

Поволі й ліниво акула роззявила свою пащеку (якою легко могла проковтнути дитячий візочок) і накинулася на персик.

Усі нажахано вирячили очі.

І ось, наче за помахом вожака, решта акул підпливли до персика, оточили його колом і почали оскаженіло атакувати. Їх було десь двадцять чи тридцять, і всі вони стрибали, кидалися й батожили хвостами воду, що пінилася й вирувала.

Зверху на персику зчинилася паніка.

— Ой, нам тепер усім кінець! — бідкалася пані Павучиха, заламуючи ноги. — Вони зжеруть цілий персик, а коли нам не буде вже на чому стояти, вони візьмуться за нас!

— Це правда! — волала Зозулька. — Нас уже ніхто не врятує!

— Ох, я не хочу, щоб мене з’їли! — лементував Черв’як. — Але ж вони почнуть саме з мене, бо я товстий, соковитий і не маю кісток!

— Невже ми нічого не можемо вдіяти? — з надією звернулася до Джеймса Зозулька. — Я певна, що ти щось придумаєш.

Усі раптом подивилися на Джеймса.

— Думай! — благала його пані Павучиха. — Думай, Джеймсе, думай!

— Швидше! — наполягала Стоніжка. — Джеймсе, швиденько! Ми мусимо щось зробити.

Усі погляди були звернені на Джеймса, і в них був і страх, і розпач і відчайдушна надія.

20

— Є одна річ, яку ми, здається, можемо випробувати, — поволі вимовив Джеймс Генрі Троттер. — Я не знаю, чи це спрацює…

— Кажи вже! — вигукнув Черв’як. — Швидше кажи!

— Ми виконаємо все, що ти накажеш! — пообіцяла Стоніжка. — Тільки мерщій, мерщій, мерщій!

— Та вгамуйтеся, дайте хлопцеві сказати! — гаркнула Зозулька. — Ану-ну, Джеймсе…

Усі поставали довкола нього. На хвильку запала тиша.

— Ну ж бо! — знову заволали вони. — Ну ж бо!

Вони чекали відповіді, а тим часом було чути, як люто борсаються у воді акули. Від цього легко було збожеволіти.

— Ану, Джеймсе, — не вгавала Зозулька.

— Я… я… я боюся, що з цього нічого не вийде, — забурмотів Джеймс, хитаючи головою. — Мені страшенно прикро. Я забув. Адже ми не маємо мотузки. А нам для цього потрібна довга-предовга мотузка.

— А яка саме? — миттєво спитав Старий-Зелений-Коник.

— Та будь-яка, аби тільки була довга й міцна.

— Любий мій хлопче, та це ж саме те, що в нас є! Ще й скільки завгодно!

— Як це? Звідки?

— У Шовкопряда! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Ти що, не бачив Шовкопряда? Він же й досі там унизу! Він зовсім не рухається! Цілісінькими днями лежить собі і спить, але ми зараз його розбудимо і змусимо прясти!

— А про мене що, забули? — втрутилася пані Павучиха. — Я можу прясти не згірше за будь-якого Шовкопряда. Крім того, я можу виплітати візерунки.

— І багато ви зможете напрясти? — поцікавився Джеймс.

— Та скільки завгодно.

— А швидко?

— Звичайно! Авжеж!

— І ця мотузка буде міцна?

— Найміцніша в світі! Завтовшки як твій палець! Але для чого? Що ти надумав зробити?

— Я хочу витягти персик з води! — рішуче відповів Джеймс.

— Та ти здурів! — крикнув Черв’як.

— Іншого виходу немає.

— Цей хлопчина, на жаль, збожеволів!

— Він жартує!

— Ну-ну, Джеймсе, — лагідно мовила Зозулька. — І як же ти гадаєш його витягати?

— Мабуть, гачками з неба, — почала глузувати Стоніжка.

— Чайками, — спокійно відповів Джеймс. — Та ж тут їх повно. Самі погляньте!

Усі задерли голови й побачили над собою безліч чайок, що кружляли в небі.

— Я думаю взяти довгу шовкову мотузку, — пояснив Джеймс, — зробити зашморг і закинути його на шию однієї з тих чайок. А другий кінець мотузки я прив’яжу до персикового хвостика. — Він показав на хвостик, що стирчав з персика, наче товста коротка щогла посеред палуби корабля.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: