TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— А чому ж ми тоді занурювалися у воду? — запитала Стоніжка.

— А може, ми зовсім і не занурювалися, — припустив Старий-Зелений-Коник. — Може, ми всі були такі перелякані, що все це нам просто здалося.

Правду кажучи, це було набагато ближче до істини, ніж вони вважали. Адже акула, як ви знаєте, має страшенно довгого гострого носа, а от її пащека розташована якось дурнувато — в самому низу, ледь не на череві.

Тому акулі майже неможливо застромити свої зубища в такі великі, гладенькі й заокруглені поверхні, як у персика. Навіть якби ця почвара перевернулася на спину, вона однак нічого не досягла б — їй заважав би власний ніс. Якщо ви колись бачили маленького песика, що намагається клацнути зубами великий м’яч, тоді ви зможете приблизно уявити собі, як це було з акулами і персиком.

— Сталося, мабуть, якесь диво, — сказала Зозулька. — Діри, певно, затяглися самі собою.

— Дивіться! Там ззаду якийсь корабель! — вигукнув Джеймс.

Усі кинулися туди й почали приглядатися. Ніхто з них ще ніколи не бачив корабля.

— Він такий великий.

— Має три труби.

— А на палубах видно людей!

— Давайте їм помахаємо. А вони нас бачать? Цього не знали ні Джеймс, ні будь-хто інший, але пароплав, що пропливав унизу під ними, називався «Королева Марія» і він щойно покинув Англійський канал, прямуючи до Америки. А на капітанському містку «Королеви Марії» стояв здивований капітан з офіцерами, і всі вони ошелешено розглядали велетенську кулю, що висіла в них над головами.

— Мені це не подобається, — сказав капітан.

— Мені теж, — погодився його старший помічник.

— Гадаєте, вона нас переслідує? — поцікавився молодший помічник.

— Кажу вам, що мені це не подобається, — буркнув капітан.

— Можливо, це щось небезпечне, — припустив старший помічник.

— Не можливо, а точно! — гаркнув капітан. — Це секретна зброя! Чорт забирай! Негайно повідомте королеву! Країна в небезпеці! Дайте мені підзорну трубу.

Старпом подав капітанові підзорну трубу. Капітан приклав її до ока.

— Там повно птахів! — вигукнув він. — Небо переповнене птахами! І що вони там роблять? Зачекайте! Хвилиночку! Там є люди! Я бачу, як вони рухаються! Там є… є… чи ця клята труба правильно сфокусована? Там ніби якийсь маленький хлопчик у шортах! Так, я чітко бачу хлопчика у шортах, який там стоїть! А ще там… ще там… ще там… якась величезна зозулька!

— Хвилинку, пане капітане! — втрутився старпом.

— І велетенський зелений коник-стрибунець!

— Пане капітане! — мало не гаркнув старпом. — Прошу вас!

— І колосальний павук!

— О Боже, він знову перебрав віскі, — прошепотів молодший помічник.

— І здоровенна, просто здоровенна стоніжка! — верескнув капітан.

— Покличте корабельного лікаря, — розпорядився старпом. — Нашому капітанові зле.

Наступної миті велика куля зникла за хмарою, і вже ніхто на пароплаві так її й не побачив.

24

А от на самому персику всі пасажири були веселі та збуджені.

— Цікаво, чим це все закінчиться цього разу, — буркнув Черв’як.

— Яка різниця? — відповіли йому. — Рано чи пізно чайки все одно прилинуть до берега.

Вони піднімалися вгору і вгору, вище за найвищі хмари, а персик, летячи, м’яко погойдувався з боку на бік.

— А може, послухаємо якоїсь музички? — запропонувала Зозулька. — Що ти на це, Старий Конику?

— З превеликим задоволенням, мадам, — низько вклонився їй Старий-Зелений-Коник.

— Ура-ура! Він нам зіграє! — закричали всі, а тоді посідали кружкома довкола Старого Зеленого Музики… І концерт почався.

Щойно пролунала перша нота, як публіка зачаровано завмерла. А Джеймс узагалі ніколи в житті не чув такої чарівної музики! Літніми вечорами вдома в садочку він частенько слухав, як сюркочуть у траві коники, і йому завжди подобалося це сюрчання. Але це було щось зовсім інше. Це була справжня музика — акорди, гармонії, мелодії і таке інше.

А що за чудовий інструмент, на якому вигравав Старий-Зелений-Коник! Він нагадував скрипку. Було таке враження, що він справді грає на скрипці.

Смичком цієї скрипки була його власна нога. А струнами скрипки слугував краєчок його крила.

Він користувався тільки верхньою частиною своєї ноги (стегном) і проводив нею по краєчку крила з неймовірною вправністю — то швидко, то повільно, але завжди легко й плавно. Саме так користується смичком скрипаль-віртуоз; а музика заповнювала увесь простір блакитного неба божественними мелодіями.

Коли відлунала перша частина твору, усі шалено заплескали в долоні, а пані Павучиха зірвалася з місця й заволала:

— Браво! Біс! Заграй нам ще!

— Тобі сподобалося, Джеймсе? — усміхнувся до хлопчика Старий-Зелений-Коник.

— Ой, це було чудово! — відповів Джеймс. — Я просто зачарований! Так, ніби у ваших руках справжня скрипка!

— Справжня скрипка! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Пресвяті небеса, ну, що тут сказати! Мій любий хлопче, та ж я сам і є справжньою скрипкою! Це частина мого власного тіла!

— Але хіба всі коники вміють грати на скрипках так само, як ви? — здивувався Джеймс.

— Ні, — пролунала відповідь, — не всі. Якщо хочеш знати, я належу до так званих короткорогих коників. З моєї голови стирчать два коротенькі вусики. Бачиш? Ось там. Коротесенькі, правда? Тому мене й називають «короткорогий». І лише ми, «короткорожці», виконуємо музику, мовби на скрипках і за допомогою смичків. Мої ж довгорогі родичі, ті, в кого з голови стирчать довгі й закручені вусики, під час виконання своєї музики просто труться краєчками крил. Це не скрипалі, а крилотерці. І мушу сказати, що музика цих крилотерців набагато нижчого ґатунку. Вона нагадує не скрипку, а радше банджо.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: