TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— Але ж кажуть, що вбивати павуків не можна, бо це приносить нещастя? — сказав Джеймс, обводячи всіх поглядом.

— Звичайно, це приносить нещастя! — вигукнула Стоніжка. — Гіршого не можна придумати. Дивися, що сталося з тіткою Шкваркою після того, як вона вбила павука! Хрясь! Ми ж усі це чули, правда, коли її переїхав персик? Цей хрускіт вам, мабуть, приніс чимало втіхи, пані Павучихо?

— Я була вдоволена, — зізналася пані Павучиха. — А заспівай нам, будь ласка, пісеньку про це!

Стоніжка так і зробила.

Тітка Шкварка жирнюща була.

Складки сала звисали з чола.

Тіло, наче драглі, Їй текло по землі,

Коли з хати кудись вона йшла.

І сказала вона: — Все, кінець!

Я не буду вже, мов холодець!

Буду юна й струнка,

Мов листочок тонка… —

Стала тітка листком,

Персик, наче катком,

Розчавив її — от молодець!

— Дуже гарна пісенька, — похвалила її пані Павучиха. — А тепер заспівай нам про тітку Шпичку.

— З превеликим задоволенням, — сказала Стоніжка й усміхнулася:

Тітка Шпичка худюща була,

Аж кістки їй стирчали з чола.

Її права нога

Була, мов кочерга,

Жар в печі розгрібати могла.

І сказала вона: — Як же так?

Хочу бути товста, як бабак,

Буду жерти я все,

Аж мене рознесе,

Як цистерну, як бочку, як бак!

Буду їсти, аж доки зімлію,

Та фігуру змінити зумію… —

Персик все зрозумів,

Їй фігуру змінив —

Розмастив по землі, мов олію!

Усі заплескали в долоні й почали просити, щоб Стоніжка заспівала ще, й вона одразу виконала свою найулюбленішу пісеньку:

Колись давно давно

Ходили пси в кіно,

Кобили їли мило,

А мавпи — крокодилів,

Курчата несли молоко,

Казали свині: «ко коко»,

Кроти і дикобрази

Захоплювались джазом,

Цапи були безрогі,

А кози — козерогі,

А звірів цар — Страшний Кабан

Напісяв просто в бара….

— Обережно, Стоніжко! — раптом крикнув Джеймс. — Обережно!

26
Стоніжка, яка під час співу вистрибувала, мов божевільна, раптом занадто близько підійшла до похилого краєчку персика і майже три страшні секунди намагалася втримати там рівновагу, нестямно розмахуючи всіма своїми ніжками, щоб не впасти спиною вниз.

Та позаяк ніхто так і не встиг її підхопити, вона не втрималась і — полетіла стрімголов донизу! Стоніжка заверещала, і всі підбігли до краю й дивилися, як її бідолашне видовжене тіло перекручувалося в повітрі й ставало дедалі менше і менше, аж поки остаточно зникло з виду.

— Шовкопряде! — зарепетував Джеймс. — Швидко! Починай прясти!

Шовкопряд зітхнув, адже він ще й досі був страшенно виснажений після тої навіженої пряжби для чайок, та все ж, покректавши, узявся за виконання наказу.

— Я спущуся по неї! — крикнув Джеймс, обв’язуючись довкола пояса срібною мотузкою, яка вже вилазила з Шовкопряда. — А ви всі тримайте Шовкопряда, щоб він, бува, не полетів услід за мною, а потім, коли відчуєте, що я тричі смикнув за мотузку, тягніть мене вгору!

Джеймс стрибнув і полетів сторч головою услід за Стоніжкою — усе нижче, нижче й нижче, аж до самого океану, і можете собі уявити, як швидко мусив прясти Шовкопряд, щоб не відставати від Джеймса.

— Ми їх ніколи вже не побачимо! — забідкалася Зозулька. — Ой, лишенько! Ой, лишенько! І це саме тоді, коли нам усім було так добре!

Пані Павучиха, Зозулька і Світлячка-Хробачка залилися сльозами. Заплакав і Черв’як.

— Мені наплювати на ту Стоніжку, — казав, схлипуючи, Черв’як. — Але я так полюбив цього хлопчину.

Старий-Зелений-Коник почав ледь чутно награвати на своїй скрипочці похоронного марша, а коли закінчив, то всі, разом з ним самим, стояли по коліна в сльозах.

Зненацька за мотузку тричі смикнули.

— Тягніть! — заволав Старий-ЗеленийКоник. — Хапайтеся за мене й тягніть!

Треба було витягти мало не півторакілометрової довжини мотузку, але всі працювали, мов скажені, і врешті-решт з одного боку персика вигулькнув мокрий як хлющ Джеймс із мокрою як хлющ Стоніжкою, яка намертво вчепилася в нього всіма своїми сорока двома ніжками.

— Він мене врятував! — зойкнула Стоніжка. — Він плив Атлантичним океаном, аж доки мене знайшов!

— Дорогий мій хлопчику, — поплескав Джеймса по плечі Старий-Зелений-Коник. — Прийми мої вітання.

— Мої черевички! — забідкалася Стоніжка. — Тільки погляньте на мої коштовні черевички! Вода їх просто знищила!

— Та вгамуйся ти! — пирхнув Черв’як. — Радій, що взагалі лишилася жива.

— А ми й далі підіймаємося вгору? — запитав Джеймс.

— Безумовно, — відповів Старий-Зелений-Коник. — А вже починає темніти.

— Я знаю. Ще трохи й настане ніч.

— Може, зійдемо всі вниз і перечекаємо до ранку в теплі? — запропонувала пані Павучиха.

— Ні, — заперечив Старий-Зелений-Коник. — Це було б дуже немудро. Для нас значно безпечніше цілу ніч просидіти тут і чатувати. Тоді, якщо й трапиться якась халепа, ми будемо напоготові.

27

Джеймс Генрі Троттер разом зі своїми друзями сів навпочіпки на вершку персика, чекаючи приходу ночі. Над ними громадилися цілі гори хмар — загадкових, загрозливих, нестримних.

Темрява ставала щораз густіша, аж раптом з понад верхівок хмар вигулькнув блідий неповний місяць, заливаючи все довкола мерехтливим світлом. Гігантський персик погойдувався собі з боку на бік, а сотні шовкових білих мотузок разом з небаченою зграєю морських чайок творили у місячному сяйві просто фантастичну картину.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: