TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— Ой! — верескнула вона. — Ой! Годі! Годі! Стоп!

Але Хмарулі навіть не думали зупинятися. Джеймс бачив, як вони металися по хмарі, наче величезні кошлаті примари, хапаючи градинки й підбігаючи до краю хмари, жбурляли їх у персик і знов поверталися за новими градинками. Коли ж градинки закінчилися, вони просто почали хапати пригорщами саму хмару й робити з неї нові, до того ж набагато більші градинки. Деякі з них були як гарматні ядра.

— Швидко! — крикнув Джеймс. — Спускайтеся в тунель, якщо хочете лишитися живі!

Усі кинулися до входу в тунель і за півхвилини наші мандрівники уже безпечно віддихувалися всередині персикової кісточки, тремтячи від жаху і прислухаючись до того, як градинки бомбардують персик.

— Мені кінець! — стогнала Стоніжка. — У мене рана на рані!

— Так тобі й треба, — дорікнув їй Черв’як.

— Хтось може глянути, чи не тріснув мій панцир? — попросила Зозулька.

— Дай нам трохи світла! — розпорядився Старий-Зелений-Коник.

— Не можу! — забідкалася Світлячка-Хробачка. — Мені розбили лампочку!

— То встав іншу! — порадила Стоніжка.

— Помовчіть хвилинку, — попросив Джеймс. — Чуєте? Здається, нас уже не атакують!

Усі замовкли і прислухалися. Справді — гуркіт канонади вщух! Градинки більше не бомбардували персик.

— Ми від них утекли!

— Чайки, мабуть, винесли нас із небезпечної зони!

— Ура! Ходімо поглянемо!

Очолювані Джеймсом, вони обережно видряпалися вгору тунелем. Джеймс вистромив назовні голову й роззирнувся. — Усе нормально! — повідомив він. — Їх уже не видно!

28

Мандрівники піднялися один по одному на верхівку персика й уважно роззирнулися довкола. Місяць сяяв яскраво, як і перед цим, а навкруги звично височіли величезні мерехтливі гори хмар. Але Хмаруль на них ніде не було.

— Персик протікає! — крикнув раптом Старий-Зелений-Коник, позираючи вниз. — Там повно дірок і з них крапає сік!

— От і приїхали! — вигукнув Черв’як. — Якщо персик протікає, то ми вже точно потонемо!

— Не будь дурком! — глузливо пирхнула Стоніжка. — Ми ж не в воді!

— Ой, погляньте! — вигукнула Зозулька. — Отам, отам, отам! Дивіться!

Усі озирнулися.

Прямо перед собою вдалині вони побачили надзвичайне видовище. Це була якась ніби арка, велетенська заокруглена дуга, що здіймалася високо в небо. І стояла ця дуга на велетенській пласкій хмарі, безмежній, мов пустеля.

— І що ж воно таке? — здивувався Джеймс.

— Це міст!

— Це велетенський обруч, розрізаний навпіл!

— Заперечте мені, якщо я помиляюся, — пробурмотіла, збліднувши, Стоніжка, — але чи то часом не Хмарулі дряпаються на хмару?

Усі нажахано замовкли. Персик підлітав усе ближче до того місця.

— Це справді Хмарулі!

— Їх там сотні!

— Тисячі!

— Мільйони!

— Не хочу про це навіть чути! — вискнув бідолашний сліпий Черв’як. — Я волів би опинитися на гачку, як риб’яча наживка, ніж знову зустрічатися з тими почварами!

— Краще б мене засмажив і з’їв якийсь мексиканець! — забідкався Старий-Зелений-Коник.

— Вгамуйтеся, будь ласка! — прошепотів Джеймс. — Це наша єдина надія.

Усі мовчки присіли навпочіпки, дивлячись на Хмарулів. Ціла поверхня хмари аж кишіла ними, а сотні інших почвар дряпалися вгору тією страхітливою дивною аркою.

— Та що ж це таке? — прошепотіла Зозулька. — І що вони там з нею роблять?

— А мені начхати, що вони з нею роблять! — знизала плечима Стоніжка й подріботіла до входу в тунель. — Я тут не залишуся! Бувайте!

Але всі решта надто налякалися й позаклякали, щоб бодай поворухнутися.

— А знаєте що? — прошепотів Джеймс.

— Що? — запитали вони. — Що?

— Здається, вони фарбують ту величезну арку! У них там є банки з фарбою й великі пензлі! Ось погляньте!

І він казав щиру правду. Мандрівники були вже досить близько й самі добре бачили, що Хмарулі саме цим і займалися. Вони тримали в руках величезні пензлі і з несамовитою швидкістю хляпали фарбою на вигнуту дугою арку. За кілька хвилин уся арка була розфарбована яскравими кольорами — червоним, помаранчевим, жовтим, зеленим, голубим, синім і фіолетовим.

— Це ж веселка! — вигукнули всі гуртом. — Вони розмальовують веселку!

— Ой, яка ж вона гарна!

— А подивіться, які кольори!

— Стоніжко! — почали вони гукати. — Ти мусиш вийти й подивитися на це! — Усі були настільки захоплені красою і яскравими кольорами веселки, що навіть забули стишити свої голоси. Стоніжка обережно вистромила голову з тунелю.

— Ти ба! — промовила вона. — Я завжди хотіла знати, звідки береться веселка. Але навіщо ті всі мотузки? Що вони роблять тими мотузками?

— Пресвяті небеса, та ж вони зіштовхують її з хмари! — вигукнув Джеймс. — Дивіться! Вони спускають її мотузками на землю!

— А я вам ще щось скажу, — втрутилася Стоніжка. — Якщо я не надто помиляюся, то зараз ми всі в неї вгатимося!

— Овва, так-таки так! — заволав Старий-Зелений-Коник.

Веселка тепер гойдалася в повітрі під самою хмарою. Персик теж линув попід хмарою на тій самій висоті і дуже швидко зближався з веселкою.

— Ми пропали! — зарепетувала Павучиха, знову заламуючи свої ноги. — Нам кінець!

— Я цього не витримаю! — застогнав Черв’як. — Скажіть мені, що відбувається!

— Ми не влучимо в неї! — крикнула Зозулька.

— Влучимо, ще й як!

— Не влучимо!

— Влучимо!.. Так!.. Ні!.. Ой, людоньки!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: