Джеймс і гігантський персик
Дал Роальд
І пропонують там мені
найкращі ролі головні —
кохання і вино!»
А Шпичка каже:
«Будеш там
ти чистити лайно!»
Тим часом бідолаха Джеймс і далі рубав дрова, немов якийсь раб. Спека стояла просто нестерпна. Він спітнів з голови до ніг. Йому боліли руки. Сокира була тупа й затяжка для такого маленького хлопчика.
Бідний Джеймс не перепочивав і нишком думав собі про інших дітей, уявляючи, що вони зараз роблять. Хтось, мабуть, їздить у садочку на триколісному велосипеді. Хтось гуляє в прохолодному лісі і збирає букети диких квітів. А всі його друзі граються біля моря на вологому пісочку або хлюпаються у воді…
Величезні сльози бризнули йому з очей і покотилися по щоках. Він сперся на колоду, на якій рубав дрова, почуваючись найнещаснішим на світі.
— Ти чого? — проскрипіла тітка Шпичка, зиркаючи на нього поверх окулярів у металевій оправі.
Джеймс заридав.
— Негайно припини й берися за роботу, мала бридка потворо! — звеліла тітка Шкварка.
— Ой, тіточко Шкварочко! — благав крізь сльози Джеймс. — Тіточко Шпичечко! Чи не могли б ми… будь ласочка… хоч разочок… поїхати на автобусі до моря? Це ж зовсім недалеко… а мені так погано, так гаряче, так самотньо…
— Цур тобі й пек, ледачий гультіпако! — заверещала тітка Шпичка.
— Відшмагай його! — гаркнула тітка Шкварка.
— О, я так і зроблю! — заволала тітка Шпичка і люто зиркнула на Джеймса. — Джеймс злякано подивився на неї. — Відлупцюю тебе пізніше, як спаде спека, — пообіцяла вона. — А тепер забирайся геть, бридкий хробаку, і дай мені спокій!
Джеймс повернувся й побіг. Він щодуху помчав аж у кінець городу, де й заховався за старими пошарпаними лавровими кущами, про які ми вже згадували. Там він затулив лице руками і гірко-гірко заплакав.
3
Саме тоді й сталася перша, доволі дивна річ, після якої з ним сталося багато ще дивніших речей.
Зненацька Джеймс почув за спиною якесь шарудіння. Він озирнувся й побачив, як з кущів вилазить якийсь стариґань у дивакуватому темно-зеленому костюмі. То був справжній курдупель коротун з великою лисою головою й обличчям, зарослим колючим чорним волоссям. Чоловічок завмер за три кроки від Джеймса і втупився в нього, спершись на свій ціпок.
А тоді дуже повільно й хрипко промовив:
— Підійди-но сюди, хлопчику, — поманив він Джеймса пальцем. — Підійди ближче і я покажу тобі щось дивовижне.
Але Джеймс зі страху не міг зрушити з місця.
Стариґань пошкандибав до нього сам. Підійшовши, він запхав руку в кишеню свого піджака і видобув звідти маленький білий паперовий мішечок.
— Бачиш оце? — прошепотів він, легенько розмахуючи мішечком перед Джеймсовим обличчям. — Знаєш, що це таке, дорогенький? Знаєш, що в цьому мішечку?
Старий підступив ще ближче і нахилився до Джеймса, майже торкаючись до нього своїм обличчям, аж хлопчик відчув на щоках його подих. Цей подих був прокислий і трохи відгонив цвіллю, наче повітря в старому підвалі.
— Поглянь-но, дорогенький, — сказав коротун, розкриваючи мішечок і показуючи Джеймсові, що там усередині. Джеймс побачив цілу купу крихітних зелених штукенцій, подібних до малесеньких камінців або кристаликів завбільшки з рисове зернятко. Були вони надзвичайно гарні й відсвічували якимось дивовижним світлом — мінливим та іскристим.
— Ану, послухай! — прошепотів старенький. — Послухай, як вони рухаються!
Джеймс зазирнув у мішечок і справді почув там легеньке шелестіння, а тоді помітив, що всі ті тисячі малесеньких зелених зерняток поволі, дуже-дуже поволі переміщаються й повзають, мов живі створіння.
— У цих штучках більше сили й чарів, ніж у всьому білому світі, — неголосно мовив старигань.
— А… а… а що це таке? — пробурмотів Джеймс, коли до нього повернувся дар мови. — І звідки воно взялося?
— Ага, — прошепотів старенький, — ніколи не вгадаєш! — Він трохи присів і ще ближче притулився обличчям до Джеймса, аж поки торкнувся Джеймсового чола кінчиком свого довгого носа. Тоді раптом відсахнувся й замахав, мов божевільний, своїм ціпком. — Крокодилячі язики! — зарепетував він. — Ціла тисяча довгих і слизьких крокодилячих язиків, що варилися двадцять днів і ночей у відьминому черепі разом з очима ящірки!
Та ще плюс кігті молодої мавпи, свинячий тельбух, дзьобик зеленої папужки, сік дикобраза і три ложечки цукру. Це все настоюється ще тиждень, а решту — довершує Місяць!
Він зненацька тицьнув Джеймсові в руки той білий паперовий мішечок і сказав:
— Ось! Бери! Це — твоє!
4
Джеймс Генрі Троттер стояв, стискаючи в руках мішечок, і дивився на старого.
— А тепер, — сказав чоловічок, — ти маєш зробити таке. Візьми великий глечик з водою і висип у нього всі ці зелені штучки. Тоді дуже повільно додай туди одну по одній десять волосинок з власної голови. Це їх запустить! Вони заведуться! За пару хвилин вода почне страшенно пінитися й булькати, і тоді ти мусиш швиденько випити її одним духом, цілий той глечик. Ти, дорогенький, відчуєш, як вода закипає і колотиться у тебе в шлунку, а з твого рота піде пара, і зразу після цього з тобою почнуть ставатися дивовижні, фантастичні, неймовірні речі… І ти вже ніколи в житті не почуватимешся нещасним. Бо ти ж нещасний зараз, правда? Мовчи! Я й так усе знаю! А тепер біжи і зроби все так, як я тобі звелів. Тільки нічого не кажи своїм жахнючим тіткам! Ані слова! А ще пильнуй, щоб ці зелені штучки не втекли від тебе! Бо тоді їхні чари подіють не на тебе, а на когось іншого! А ти ж, дорогенький, цього аж ніяк не хочеш, га? Хто стрінеться їм перший — жучок, комашка, тварина чи дерево, — тому й дістанеться вся потуга їхніх чарів! Тому не випускай мішечка з рук! Не порви папір! Біжи! Поквапся! Не барись! Настав твій час! Бігом-бігом!
Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.