Джеймс і гігантський персик
Дал Роальд
— Боюся, що так — усю дорослятину, — підтвердив поліцейський шериф.
— Будьте ласкаві, допоможіть нам спуститися, — почала благати їх пані Павучиха. — Мене вже починає нудити.
— Не піддаватися на провокацію! — застеріг начальник пожежного департаменту. — Нікому не рухатися з місця аж до моєї команди!
— Вони, мабуть, володіють космічною зброєю! — пробурмотів поліцейський шериф.
— Але ми мусимо щось робити! — похмуро прорік начальник пожежного департаменту. — Там на вулицях за нами спостерігають мільйонів зо п’ять людей.
— То, може, поставте драбину? — запропонував поліцейський шериф. — Я потримаю її знизу, а ви підніміться і гляньте, що там відбувається.
— Дякую аж підскакую! — огризнувся начальник пожежного департаменту.
Невдовзі з персика вже визирало не менше семи величезних химерних облич, що належали Стоніжці, Старому-Зеленому-Конику, пані Павучисі, Черв’якові, Зозульці, Шовкопрядові і Світлячці-Хробачці. Поліцаїв і пожежників на даху охопила справжня паніка.
Аж раптом усі перестали панікувати і здивовано ойкнули. Бо тепер вони побачили збоку від тих істот маленького хлопчика. Його волосся тріпотіло на вітрі, він сміявся, махав руками і вигукував:
— Привіт! Усім привіт!
Якийсь час чоловіки внизу просто позаклякали з роззявленими ротами й дивилися. Вони не могли повірити власним очам.
— Господи помилуй! — вигукнув начальник пожежного департаменту, почервонівши, як буряк. — Невже це справді маленький хлопчик?
— Не бійтеся нас, будь ласка! — заспокоював їх Джеймс. — Ми такі раді, що прибули сюди!
— А що то за монстри біля тебе? — крикнув йому поліцейський шериф. — Вони небезпечні?
— Та ні, вони абсолютно безпечні! — відповів Джеймс. — Це найлагідніші у світі створіння! Дозвольте мені відрекомендувати їх вам, і я впевнений, що ви згодитесь зі мною.
Оце — Стоніжка. Скажу, що вона
Не курить і не п’є ні пива, ні вина.
От королева Франції була колись сумна,
Бо діти плакали і затяглась війна.
«Гукніть Стоніжку!» — кажуть їй з вікна…
Стоніжка виграла війну за день, сама одна!
Тепер візьмімо Черв’яка,
У нього доля не така,
Він не танцює гопака
І не зірве овацій.
Тунелі рити він мастак,
Він не працює абияк,
Готує стоки для клоак
І для каналізацій.
А Коник Зелений — це диво із див,
Це правда, не буду брехати, —
Йому наспівайте простенький мотив,
І він цілий день буде грати.
А дітям як весело гратися з ним,
За ноги його лоскотати,
Він зразу стає, наче п’яний у дим,
Та ще й починає стрибати.
(«Він класний, — сказав поліцейський шериф.
— Візьму його, може, до хати».)
Ну, а тепер, дозвольте, я
Представлю вам Світлячку.
Вона чудова, з нею ви
Не впадете у сплячку.
Її так легко причепить
На стіни чи на стелю,
Вона осяє вам за мить
Кожнісіньку оселю!
Хоч замість лампи у торшер
Її вам не вкрутити,
Зате за світло відтепер
Не будете платити!
А це ось пані Павучиха,
Вона завжди спокійна й тиха,
Просила передати вам,
Що бідну Мушку Цокотушку
Вона вщипнула лиш за вушко
Й не винна, що такий бедлам
Тоді зчинився, бо в цілому
Вона не зичить зла нікому,
Любов для неї — головне.
Я ось що хочу вам сказати:
«Не можна павука вбивати,
Бо це — дикунське і дурне!»
(Пожежники почервоніли,
А поліцаї відповіли:
«Ні ні, ми робимо це не!..»)
А це — Зозулька, і вона найкраща з нас, достоту,
Приємна, лагідна, ясна під час всього польоту.
Зозульку вдома ждуть-пождуть чотириста малят,
Наступний персик привезе сюди цих зозулят.
(Шериф одразу закричав: «Летіть до нас, малята!»,
Ну, а пожежник заходивсь фокстрота танцювати.)
Ну, і нарешті Шовкопряд,
Негордий, все плете підряд!
Тепер ви знатимете,
Що майстра кращого ніде
У світі не знайдете.
Пряде він геніально,
Миттєво й унікально!
Від Індії до Парагваю
Таких шовків не пам’ятаю!
Англійській навіть королеві
Він сукні виткав недешеві
Для королівського весілля.
А вчора ось на новосілля
Просив його ваш президент,
Щоб він прийшов хоч на момент!
(«Яка чудова новина! —
Кричить шериф. — Несіть вина!»)
А люди заревли ураз:
«Друзяки, злазьте вже до нас!»
38
Не минуло й п’яти хвилин, як усі друзі спустилися додолу, а Джеймс почав схвильовано розповідати про їхні пригоди натовпу приголомшених урядовців.
І ось раптово всі, хто прилетів на персику, стали героями!
Їх усіх урочисто повели до міської ратуші, де промову на їхню честь виголосив мер Нью-Йорка. А доки він її виголошував, ціла сотня верхолазів, екіпірованих мотузками, драбинами і ще бозна-чим, видерлися на самісінький вершечок хмарочоса, зняли зі шпиля гігантський персик і опустили його на землю.
А тоді мер гукнув:
— Пропоную влаштувати святковий парад на честь наших дивовижних гостей!
І ось сформували цілий святковий кортеж, а попереду в розкішному відкритому лімузині сиділи Джеймс і його друзі.
Услід за ними везли гігантський персик. Робітники швиденько підняли його кранами й гаками на величезну вантажівку і він собі там їхав, такий самий величний, гордий і відважний, як завжди. Певна річ, там, де його проштрикнув шпиль хмарочоса «ЕмпаєрСтейт», зяяла чимала діра, але хто тепер на це зважав — на це і на те, що на вулицю постійно скрапував персиковий сік?
Зразу за персиком їхав, ковзаючи колесами у персиковім соку, лімузин мера, а за меровим лімузином ще близько двадцяти лімузинів з найповажнішими мешканцями міста.
Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.