TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— Що з тобою? — здивувалася тітка Шкварка.

— Він росте! — заволала тітка Шпичка. — Стає все більший і більший!

— Хто стає?

— Та персик, бовдурко!

— Жартуєш!

— То поглянь сама!

— Але ж, люба моя Шпичечко, це просто тупо. Це неможливо. Це… це… це… Ой, зачекай… Ні… Ні… не може бути… Ні… Так… Пресвяті небеса! Воно й справді росте!

— Він уже вдвічі більший! — зарепетувала тітка Шпичка.

— Цього не може бути!

— Вже є!

— Це якесь чудо!

— Дивися! Дивися, бодай тобі повилазило!

— Та ж дивлюся, не репетуй!

— Матінко ти ж моя рідненька! — волала тітка Шпичка. — Я бачу, як воно розбухає і пухне просто на моїх очах!

7

Дві жінки й маленький хлопчик завмерли під деревом, дивлячись на дивовижний плід. Джеймсове личко сяяло від збудження, а його великі очі світилися, мов дві зорі. Він ясно бачив, як персик роздувався просто на очах, неначе повітряна кулька.

За якихось півхвилини він уже був такий, як диня!

А ще за півхвилини став удвічі більший!

— Дивись, як він росте! — вигукнула тітка Шпичка.

— Коли ж він зупиниться? — заволала тітка Шкварка, розмахуючи жирними руками, і закружляла довкола, неначе в танці.

І ось персик зробився вже такий великий, що здавалося, ніби з вершка дерева звисає добрячий гарбуз.

— Відійди від стовбура, дурне хлопчисько! — зарепетувала тітка Шпичка. — Торкнешся до нього, і персик упаде! Він уже важить щонайменше з десять-п’ятнадцять кеге!

Гілка, з якої звисав персик, дедалі більше згиналася під його вагою.

— Назад! — крикнула тітка Шкварка. — Він падає! Гілка зараз трісне!

Однак гілка не тріскала. Вона просто схилялася ще нижче, а персик ставав дедалі важчий.

І не переставав рости.

За якусь хвилину цей велетенський плід став уже завбільшки й завтовшки, як сама тітка Шкварка, не поступаючись їй, мабуть, і своєю вагою.

— Він мусить нарешті зупинитися! — лементувала тітка Шпичка. — Так не може тривати вічно!

Але він не зупинявся.

Невдовзі він уже виріс до розмірів невеличкого автомобіля й опустився мало не до самої землі.

Обидві тітки стрибали довкола дерева, плескали в долоні і збуджено вигукували всілякі нісенітниці.

— Алилуя! — волала тітка Шпичка. — Що за персик! Що за персик!

— Фантастіко!  — репетувала тітка Шкварка. — Повний капець! Оце персець! Шикарний ням-ням!

— Він і далі росте!

— Я бачу! Бачу!

А от Джеймса це все настільки приголомшило, що він просто стояв, дивився і бурмотів собі під ніс:

— Ой, яка краса. Я ще в житті не бачив нічого кращого.

— Стули пельку, хамло! — гарикнула тітка Шпичка, випадково його почувши. — Це не твоя справа!

— Свята правда! — погодилася тітка Шкварка. — Тебе це аж ніяк не обходить! Не пхай свого носа до чужого проса!

— Дивися! — заволала тітка Шпичка. — Почав рости ще швидше! Він набирає швидкість!

— Я бачу, Шпичечко! Бачу! Ба-бачу!

А персик ставав дедалі більший, більший, більший і ще більший.

І ось, коли він уже виріс такий заввишки, як дерево, та що там дерево — заввишки й завширшки як будинок, він легенько торкнувся землі і став як укопаний.

— Він тепер не впаде! — зарепетувала тітка Шкварка.

— Він перестав рости! — крикнула тітка Шпичка.

— Не перестав!

— Перестав!

— Він росте, Шпичко, тільки повільніше! Але ще росте! Придивися!

Запала тиша.

— Уже не росте!

— Твоя правда, вже не росте.

— Гадаєш, його можна торкатися?

— Не знаю. Хіба що обережненько.

Тітка Шкварка і тітка Шпичка почали поволі кружляти довкола персика, пильно розглядаючи його з усіх боків. Вони нагадували двох мисливців, які щойно вбили слона, але ще не були певні, мертвий він чи живий. А величезний круглий плід був такий височенний, що поряд з ним вони скидалися на двох причмелених карлиць з якогось іншого світу.

Персик мав дуже гарну шкірку — глибокого маслянисто-жовтого кольору з яскраво-рожевими й червоними відтінками. Тітка Шкварка обережно підступила до нього й торкнулася його кінчиком пальця. — Він уже стиглий! — вигукнула вона. — Це те, що треба! Послухай, Шпичечко. Давай візьмемо лопату, відчикрижимо собі добрячий шмат персика і з’їмо.

— Ні, — заперечила тітка Шпичка. — Не зараз.

— А чому це ні?

— Бо я так сказала.

— Але я вже не можу більше чекати! — крикнула тітка Шкварка, з рота якої текла слина, скрапуючи цівочками на підборіддя.

— Люба моя Шкварочко, — поволі вимовила тітка Шпичка, підморгуючи сестрі і шкірячи тонкі вуста у хитрій посмішці. — Ми можемо заробити на цьому купу грошей, якщо все добре провернемо. Чекай, не квапся.

8

Новина про персик завбільшки з будинок, що несподівано з’явився в чиємусь саду, блискавкою розлетілася навкруги, і на другий день море людей дряпалося вгору стрімким пагорбом, щоб подивитися на цю дивовижу.

Тітка Шкварка і тітка Шпичка швидко викликали теслярів, щоб ті збудували довкола персика міцний паркан, захищаючи його від натовпу. А ще ці дві хитромудрі жінки стали перед ворітьми з пачками квитків, беручи за вхід гроші.

— Заходьте! Заходьте! — припрошувала тітка Шпичка. — Тільки один шилінг, щоб побачити гігантського персика!

— Діти до шести років проходять за півціни! — вигукувала тітка Шкварка.

— Ставайте в чергу! Не штовхайтеся! Спокійно! Усі встигнете!

— Гей, там! Ану назад! Ти не заплатив! Пополудні там усе аж кишіло від натовпу чоловіків, жінок і дітей, які штовхалися й напирали, щоб побачити бодай краєчком ока дивовижний плід. Над пагорбом кружляли, наче оси, вертольоти, заходячи на посадку й викидаючи з себе цілі рої журналістів, фотографів і телеоператорів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: