TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

— За фотокамеру треба платити подвійну ціну! — попереджала їх тітка Шпичка.

— Та добре! Добре! — погоджувалися ті. — Нас це не обходить! — А кишені зажерливих тіток уже аж роздувалися від грошей.

Уся ця метушня відбувалася надворі, а бідолаха Джеймс був змушений сидіти під замком у своїй спальні і лише визирав на юрбу крізь ґрати на вікні.

— Малий плюгавець тільки плутатиметься в усіх під ногами, якщо ми його випустимо, — сказала ще зранку тітка Шпичка.

— Ой, ну, прошу вас! — почав благати Джеймс. — Я вже роками не бачив інших дітей, а їх тут буде так багато, і я міг би з ними гратися. А ще я міг би допомогти вам продавати квиточки.

— Навіть не здумай! — гаркнула тітка Шкварка. — Ми з тіткою Шпичкою скоро станемо мільйонерками, і нам тільки й бракує, щоб ти все зіпсував, плутаючись під ногами.

Пізніше, уже аж під вечір того першого дня, коли всі люди розійшлися, тітки відімкнули Джеймсові двері й наказали йому позбирати на подвір’ї розкидане там сміття — шкірки від бананів і помаранчів, а також клапті паперу, порозкидувані юрбою.

— Чи не міг би я спочатку щось перекусити? — попросив він. — Я цілий день не мав і крихти в роті.

— Ні! — гаркнули вони, виштовхуючи його за двері. — Нам нема часу готувати тобі їжу! Ми рахуємо гроші!

— Але ж уже темно! — простогнав Джеймс.

— Забирайся геть! — заверещали вони. — І не повертайся, доки все там не почистиш! — Двері з грюкотом зачинилися, і було чути, як повернувся ключ.

9

Голодний і холодний Джеймс стояв самотньо на подвір’ї і не знав, що й робити. Надворі вже зовсім стемніло, а високо в небі котився божевільний білий місяць. Не чутно було ані звуку, і все навкруги завмерло.

Багатьом людям — а надто малим дітям — стає страшно, коли вони опиняються на самоті під місячним сяйвом. Довкола западає моторошна тиша, тіні стають довжелезні й чорні і набирають химерних обрисів, які мовби починають рухатися, коли на них подивишся, а кожнісінький легенький тріск якоїсь гілочки змушує вас підстрибнути на місці.

Отак воно було і з Джеймсом. Затамувавши подих, він дивився просто перед собою виряченими від жаху очима. Бачив, як неподалік, посеред саду, височіє гігантський персик.

Уночі він здавався ще більшим, ніж удень! І що то за нечуване видовище! Місячне світло сяяло й відблискувало від його заокруглених форм, надаючи їм срібно-кришталевого відтінку. Персик здавався величезним сріблястим м’ячем, що мовчки, загадково й розкішно лежав собі на траві.

Аж раптом Джеймс відчув, як від хвилювання по його спині забігали мурашки.

Щось станеться, подумав він, зараз щось станеться зі мною ще дивніше, ніж досі. Він був у цьому впевнений. Відчував, як це щось наближалося.

Він роззирнувся, гадаючи, що б то могло бути. У садочку було тихо й сріблясто від місячного сяйва. Волога від роси трава іскрилася й мерехтіла довкола його ніг мільйонами росинок-діамантиків. Аж раптом усе навкруги, увесь сад ніби ожив від чарів.

Майже не тямлячи, що він робить, мовби його притягав якийсь потужний магніт, Джеймс Генрі Троттер поволі рушив до гігантського персика. Він переліз через паркан і зупинився перед ним, дивлячись на його велетенські опуклі форми.

Простяг руку і легенько торкнувся до нього кінчиком пальця. Персик був м’який, теплий і ледь волохатий, мов кошеня. Джеймс підступив ще ближче й потерся щокою об його м’якесеньку шкірку. І тут він зненацька помітив трохи збоку і трохи знизу, біля самісінької землі, отвір у шкірці персика.

10

Це був доволі великий отвір, діра, що її могла видовбати якась тварина завбільшки, скажімо, з лисицю.

Джеймс опустився навколішки й засунув у діру голову й плечі.

А тоді й незчувся, як заліз усередину. Поліз далі.

Це не просто діра, схвильовано подумав він. Це тунель!

У тунелі було волого й тьмяно, а все довкола було просякнуте гіркувато-солодким запахом свіжого персика. Під ногами було мокро, стіни були липкі, а зі стелі крапав персиковий сік. Джеймс роззявив рота і впіймав язиком кілька краплинок. Вони смакували просто казково.

Тепер Джеймс повз угору, немовби тунель піднімався до самої середини гігантського плоду. Щокілька секунд він зупинявся й відгризав кавальчик стіни. Нутрощі персика були солодкі й соковиті, вони пречудово його бадьорили.

Він проповз іще кілька метрів і раптом — торох — гупнувся потилицею об якусь страшенно тверду річ, що загородила йому шлях. Підвів голову. Просто перед ним здіймалася міцна стіна, зроблена, на перший погляд, з дерева. Він помацав її. На дотик вона й справді нагадувала дерево, але була всіяна зазубринами й глибокими рівчаками.

— О Господи! — сказав він. — Я знаю, що це! Це ж кісточка всередині персика!

Тут він помітив маленькі дверцята, вирізьблені в цій кісточці. Штовхнув їх. Вони відчинилися. Він заповз у дверцята і навіть не встиг роздивитися, куди потрапив, як почув чийсь голос:

— Дивіться, хто тут!

А тоді пролунав інший голос:

— А ми тебе чекали!

Джеймс завмер, а його обличчя зблідло від жаху.

Він хотів було підвестися, але його коліна так тремтіли, що він знову присів на долівку. Озирнувся, сподіваючись застрибнути назад у тунель, але дверцята зникли. За його спиною була тепер тільки неприступна руда стіна.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: