TOU

Джеймс і гігантський персик

Дал Роальд

11

Джеймс поволі обвів кімнату своїми великими наляканими очима.

На нього пильно дивилися якісь істоти, що сиділи на кріслах або напівлежали на дивані.

Істоти?

Чи то були комахи?

Але ж комахи зазвичай маленькі, правда? Скажімо, коник-стрибунець — це ж комашка.

А що б ви сказали, якби побачили такого коника, але завбільшки з собаку? Завбільшки з великого собаку. Чи ви б тоді назвали його комашкою?

Отож прямісінько навпроти Джеймса сидів Старий-Зелений-Коник завбільшки як великий пес.

А біля Старого-Зеленого-Коника сидів величезний Павучисько.

А біля Павучиська сиділа гігантська Зозулька-Боже Сонечко, що мала дев’ять чорних крапочок на своїх яскраво-червоних крильцях.

І кожен із цієї трійці сидів у розкішному кріслі.

А на дивані неподалік напівлежали, зручно скрутившись, Стоніжка і дощовий Черв’як.

На підлозі в протилежному кутку лежала якась товста біла гусінь, подібна до Шовкуна. Однак вона міцно спала, й ніхто не звертав на неї уваги.

Усі ці істоти були не менші за Джеймса, і в цьому химерному зеленкуватому світлі, що сіялося звідкілясь зі стелі, усі вони мали доволі моторошний вигляд.

— Я хочу їсти! — оголосив раптом Павук, не відводячи від Джеймса своїх очисьок.

— Я просто вмираю з голоду! — додав Старий-Зелений-Коник.

— І я! — вигукнула Зозулька.

Стоніжка випросталася на дивані. — Ми всі голодні як вовки! — сказала вона. — Хочемо їсти!

Чотири пари чорних круглих очей втупилися в Джеймса.

Стоніжка почала було звиватися, мовби хотіла зіслизнути з дивана, але так і зосталася на місці.

Усі замовкли… запала довга тиша. Павучиха (бо виявилося, що то павук жіночої статі) роззявила рота й акуратно облизала вуста довгим чорним язичком.

— А ти не голодний? — запитала вона раптом у Джеймса, нахиляючись до нього.

Бідолашний Джеймс тулився спиною до стіни, тремтів зі страху і був такий переляканий, що нічого не зміг відповісти.

— Що з тобою? — поцікавився Старий-Зелений-Коник. — Ти маєш дуже хворобливий вигляд!

— Здається, він ось-ось зомліє, — додала Стоніжка.

— О Господи, який бідолаха! — вигукнула Зозулька. — Він, мабуть, думає, що ми збираємося з’їсти його!

Усі вибухнули реготом.

— Оце так! — сміялися вони. — Яка жахлива думка!

— Тобі не треба боятися, — лагідно пояснила Зозулька. — Нам би й на думку таке не спало. Ти ж тепер такий, як ми, хіба ти цього не знав? Ти член нашої команди. Ми всі в одному човні.

— Ми цілий день на тебе чекали, — сказав Старий-Зелений-Коник. — Ми вже гадали, що ти ніколи й не з’явишся. Я радий, що ти прийшов.

— Тож веселіше, хлопче, веселіше! — підбадьорила його Стоніжка. — А поки що ходи сюди й допоможи мені роззутися. Бо поки я сама поскидаю свої черевички, мине кілька добрих годин.

12

Джеймс не став сперечатися, підійшов до Стоніжки й опустився біля неї навколішки.

— Дуже тобі дякую, — зраділа Стоніжка. — Ти дуже добрий.

— У вас багатенько черевичків, — пробурмотів Джеймс.

— Бо в мене й ніг багатенько, — гордо відповіла Стоніжка. — Аж сто.

— Знову вона за своє! — вигукнув дощовий Черв’як, уперше подаючи голос. — Вона просто не може не вводити всіх в оману щодо кількості своїх ніг! Та їй до ста штук далеко, як до неба! Вона має тільки сорок дві ноги! Просто їх ніхто й ніколи не рахує. Люди вірять їй на слово. Та й що тут такого дивовижного в тому, щоб мати купу ніг, Стоніжко?

— От бідолаха, — зашепотіла на вухо Джеймсові Стоніжка. — Та ж він сліпий. Навіть не бачить, який розкішний у мене вигляд.

— На мою думку, — вів далі Черв’як, — найдивовижніше — це взагалі не мати ніг, але ходити не згірше за інших.

— І ти це називаєш ходою! — обурилася Стоніжка. — Це повзання, а не хода! Ти просто повзаєш на пузі!

— Не повзаю, а ковзаю, — уточнив Черв’як.

— Ти слизька потвора, — скривилася Стоніжка.

— Ні, я не слизька потвора, — заперечив Черв’як. — Я корисне створіння, яке всі люблять. Запитай у будь-якого садівника. А ось ти…

— Я — сільськогосподарський шкідник! — вишкірилася Стоніжка й роззирнулася довкола, очікуючи схвалення.

— Вона так цим пишається, — усміхнулася до Джеймса Зозулька. — А я хоч убий не можу збагнути, чому.

— Я тут єдиний шкідник! — вигукнула Стоніжка, не перестаючи вишкірятися. — Якщо не брати до уваги Старого-Зеленого-Коника. Але його часи давно вже минули. Він уже застарий для шкідника.

Старий-Зелений-Коник зміряв Стоніжку нищівним поглядом великих чорних очей. — Юна колего, — зневажливо пирхнув він низьким неквапливим голосом, — я ніколи в житті не був сільськогосподарським шкідником. Я музикант.

— Свята правда! — підтримала його Зозулька.

— Джеймсе, — звернулася до нього Стоніжка. — Тебе ж звати Джеймс, правда?

— Так.

— Ну от, Джеймсе, чи ти хоч раз у житті бачив таку дивовижну велетенську Стоніжку, як я?

— Ніколи в житті, — зізнався Джеймс. — А як вам це вдалося?

— Дуже непросто, — відповіла Стоніжка. — Навіть дуже-дуже непросто. Послухай, що сталося. Я порпалася собі в саду під старим персиковим деревом, і раптом у мене під носом почала звиватися якась кумедна мала зелена штучка. Вона була яскраво-зелена, неймовірно гарна й нагадувала крихітний камінчик або кристалик…

— Ой, та я знаю, що це було! — вигукнув Джеймс.

— Це сталося й зі мною! — втрутилася Зозулька.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Джеймс і гігантський персик”
Дал Роальд
Видавництво:”А-ба-ба-га-ла-ма-га”
Переклад з англійської – Віктор Морозов
2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: