Джерело край світу

В добрі старі часи — а вони й справді були добрими, хоча то були не мої часи, і не твої, та й нічиї, — жила на світі дівчина. Звали її Розмарі. Була вона весела і роботяща.

Та все б нічого, якби не зла мачуха. Отож Розмарі доводилося з ранку до ночі поратися по господарству, натомість, щоб приміряти нові наряди, їсти смачні тістечка й розважатися з подругами, як це роблять усі дівчата. То мачуха загадувала мити кам’яну підлогу, і Розмарі, повзаючи на колінах, терла її щіткою. То змушувала прати, і вона, засукавши рукави, цілий день стояла біля ночов.

Та чим краще працювала дівчина, тим гірше ставилася до неї мачуха і все більше її ненавиділа. Якщо Розмарі вставала рано, мачуха бурчала, мовляв, їй не дають спокійно поспати. Коли ж готувала обід, мачуха казала, що його не можна їсти.

Бідна Розмарі! Цілими днями вона трудилася, і все було не так, все було погано.
А одного дня мачуха надумала й зовсім позбутися її. Підкликала падчерку і каже:

— Візьми решето і ступай до джерела, що край світу. Набери у решето води, та дивись, принеси його повним ущерть, а ні, то нарікай на себе!

Мачуха гадала, що Розмарі нізащо не знайде джерело край світу. А якщо і знайде, то хіба ж донесе воду в решеті?

І дівчина вирушила в дорогу. Кожного стрічного запитувала вона, де знайти джерело край світу. Але ніхто не знав.

Нарешті зустріла стареньку згорблену бабусю з сучкуватою палицею в руках. Та щось шукала в дорожній пилюці.

— Що ви загубили? — запитала її Розмарі.

— Два пенси.

— Я вам допоможу, — запропонувала Розмарі й заходилася шукати монетки.

А оскільки очі у неї були молоді й зіркі, то вона одразу знайшла їх.

— Дякую тобі, моя дитино, — мовила бабуся. — Сама я ніколи їх не знайшла б! А куди ти йдеш? І нащо тобі це решето?

— Я шукаю джерело край світу, — відповіла Розмарі. — Та, мабуть, такого й немає. Мачуха наказала мені принести повне решето води з джерела, що край світу. А не принесу — вона мене зі світу зживе.

— Я знаю це джерело, — мовила стара, — і покажу тобі дорогу.

І вона розповіла дівчині, як знайти джерело край світу. Та подякувала і швиденько побігла далі.
А ось і джерело. Нагнулася Розмарі, зачерпнула решетом холодної води. Та тільки-но підняла його, а вода вся і вибігла, Пробувала набирати ще і ще, але щоразу вода витікала. Стомилася дівчина і заплакала.

Раптом із-під лопуха вистрибнула велика зелена жаба, сіла навпроти Розмарі й запитала:

— Що сталося, люба?

— Ой, бідна я бідна! — відповіла на те Розмарі. — Мачуха веліла мені принести решето води з джерела край світу, а я не можу цього зробити!

— Що ж, — сказала жаба, — обіцяй виконувати всі мої прохання упродовж усього дня і ночі — і я навчу тебе, як набрати в решето води.

Розмарі погодилась, і жаба навчила:

Виклади мохом, додай трохи глини,
Та й віднесеш так води до хатини.

А потім скік-скок і плюхнулась прямо у джерело на краю світу.

Розмарі відшукала моху, вистелила ним дно решета, зверху обмастила глиною та й зачерпнула води. Цього разу вода вже не витікала. Розмарі хотіла було йти додому, але тут жаба вистромила голову з води і проквакала:

— Так пам’ятай, що обіцяла!

— Пам’ятаю, — відповіла Розмарі.

А сама подумала: “Що вже такого поганого може зробити мені якась жаба?”

Нарешті повернулася вона додому з решетом, повним води з джерела на краю світу. Як побачила її мачуха, мало не луснула від злості, та ні слова не сказала.
Того ж вечора Розмарі почула тихий стукіт у двері — тук-тук-тук — і чийсь голос:

Відчини швидше двері, не бійся біди,
Пригадай джерело, що край світу.
Пам’ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.

— Що це означає? — закричала мачуха. Довелося Розмарі розповісти їй усе.

— Дівчина має виконувати свої обіцянки! — сказала мачуха.

— Іди-но і відчини двері!

Вона зраділа, що падчерці доведеться коритися мерзенній жабі.
Розмарі відчинила двері й побачила на порозі жабу. Скік-скок — жаба скочила до дівчини й попросила:

Підніми на коліна, не бійся біди,
Посміхнися до мене привітно.
Пам’ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.

Розмарі не хотілося брати на коліна жабу, та мачуха наказала:

— Зараз же візьми її, зухвале дівчисько! Дівчина має виконувати свої обіцянки!

Довелося Розмарі взяти жабу на коліна. А та посиділа-посиділа й каже:

І за стіл посади, не бійся біди,
Пригадай джерело, що край світу.
Пам’ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.

Це прохання жаби Розмарі виконала охоче — принесла хліба, кухоль молока. Та наїлась і мовила:

Поруч спать поклади, і не бійся біди,
Пригадай джерело, що край світу.
Пам’ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.

— Ні за що! — вигукнула Розмірі. — Ти така холодна й слизька! Мені бридко навіть до рук тебе брати!
Та знову втрутилася мачуха:

— Виконуй, що обіцяла, дорогенька! Дівчина має тримати своє слово! Роби, що тобі велять, а ні, то забирайся звідси геть разом зі своєю жабою!
Розмарі поклала жабу в ліжко, але якнайдалі від себе. А зранку жаба їй і каже:

Ти сокиру візьми і не бійся біди,
Відрубай мені голову спритно.
Пам’ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.

Спочатку Розмарі не хотіла виконувати цього наказу жаби — адже вона пам’ятала, як та допомогла їй біля джерела край світу. Проте жаба наполягала, і тоді Розмарі взяла сокиру й відрубала їй голову.
І раптом — о диво! — перед нею постав юнак.

Він розповів дівчині, як злий ворожбит зачаклував його, і додав:

— Зняти чари з мене могла тільки дівчина, котра погодилась би виконувати всі мої накази цілий день і цілу ніч, а зранку відрубала б жабі голову.

Ну й здивувалася мачуха, коли замість мерзенної жаби побачила вродливого юнака! І не до душі їй було, коли хлопець сказав, що хоче одружитися з її падчеркою. Незабаром вони обвінчались і покинули мачуху назавжди.