Джеремі Фішер

Казка Беатрікс Поттер. Читати українською онлайн.

Жив собі якось містер Джеремі Фішер, жаба.

І жив він у невеликому вологому будиночку в заростях жовтецю на березі одного місцевого ставка.

Вода була всюди навколо нього, вона хлюпалася і під вікнами, і прямо в коморі, але йому це тільки подобалося.

Містер Фішер любив ходити з мокрими ногами – ніхто його за це не сварив, і ніколи він від цього не хворів.

Якось він визирнув з вікна і зрадів: по воді ставка ляскали великі дощові краплі! А він завжди любив дощ!

– Піду я накопаю хробаків і відправлюся трохи порибалити. Наловлю собі мальків на вечерю, – сказав містер Джеремі Фішер. – А як наловлю багато, то запрошу в гості своїх друзів: містера Птолемея-черепаху і сера Ісаака Ньютона-тритона. Втім, старий Птолемей не їсть мальків, він любить зелень і всякий там салат, – додав сам собі містер Фішер.

Витяг містер Джеремі з шафи макінтош та блискучі нові калоші, дістав вудку, приготував кошика і, перекинувши його через плече, довгими стрибками вирушив у те місце, де був прив’язаний його човен.

А човном йому служив великий лист латаття. Він був великий і круглий і дуже зручний, щоб на ньому сидіти.

Містер Джеремі Фішер завжди прив’язував човен до стебла, що стирчав з води посеред ставу.

Містер Джеремі відв’язав човна, взяв у руки очеретину і, відштовхуючись нею від дна ставка, повів човен у відкритий простір.

Припливши в потрібне місце, він встромив жердину в мулисте дно і прив’язав до неї човна.

А після сів на лист, схрестивши ноги, і приготував вудку і гачки, і все інше, необхідне для риболовлі.

У нього був чудовий яскраво-червоний поплавок, спінінг він змайстрував з міцної травинки, а волосінню йому служив довгий і тонкий сірий кінський волос.

І от він прив’язав до гачка живого хробака і закинув його у воду. Йшов дощ, краплі дощу струмками стікали по спині містера Джеремі Фішера. Минав час, а містер Фішер все так і сидів на одному місці і не зводив очей з поплавка.

– Втомився я, – подумав він через якийсь час. – Треба перекусити.

Він узявся за жердину і поплив назад до того місця, де росли латаття і очерети, і, вмостившись, вийняв зі свого кошика сніданок.

– Саме час пообідати бутербродом з метеликами, – сказав він. – До того ж потрібно перечекати, поки дощ трохи вщухне.

Поки містер Фішер так сидів, з води по стеблу листків латаття підповз до нього великий жук-плавунець і почав смикати вусами носок його калоші.

Але містер Фішер анітрохи не злякався, він тільки підібрав ноги вище, і продовжував собі жувати бутерброд.

Поки він їв, він спостерігав, як біля самого берега в очереті час від часу копошилися якісь звірята, піднімаючи шум і шарудіння.

– Сподіваюся, це не пацюк, – подумав містер Джеремі Фішер. – Але краще я попливу звідси про всяк випадок.

Він знову приплив на відкрите місце і продовжив рибалити.

І майже одразу в нього клюнуло. Поплавок нагнувся над водою, а потім пірнув углиб!

– Ах ти, пічкурику-карасику, попався за носика! – прокричав зраділий містер Джеремі Фішер і потягнув вудлище. Але що за несподіванка?

Замість гладкого жирного пічкура містер Фішер витягнув самого Джека-йоржа, все тіло в колючках!

На листі латаття йорж почав так бити й ляскати хвостом, колотися своїми колючками і клацати пащею, що містер Фішер тільки й встигав від нього відвертатися.

Містер Фішер не втримав йоржа, і той – шусть! – та й стрибнув назад у ставок і поплив куди подалі.

Скоро з води показалася ціла зграйка малюків.

Вони спостерігали за містером Джеремі Фішером і сміялися від душі. Засмучений містер Фішер сів на край свого човна і почав обсмоктувати свої поколоті пальці. І тут сталася ще більша неприємність, навіть можна б сказати: біда. Але, на його щастя, на містері Фішері був макінтош, і він врятував його!

А трапилося ось що. Раптом з глибини виринула величезна рибина-форель, збила цілий фонтан бризок, хоп-цоп, – схопила містера Фішера в пащу – ой-ой-ой! – і попливла на самісіньке дно ставу!

Однак смак прогумованого макінтоша їй зовсім не сподобався, і вона одразу ж виплюнула містера Джеремі Фішера, залишивши собі його новісінькі калоші.

Містер Фішер швидко сплив на поверхню, наче винний корок, і що є сили поплив до берега.

Швидко виліз на берег і, не розбираючи що куди, – плюх-плюх! – пострибав через болото до себе додому весь обдряпаний після риб’ячої пащі.

– Моє щастя, що це була не щука, – з полегшенням подумав містер Джеремі Фішер. – І залишився тепер я без вудки і без кошика, але це дурниці, головне, що живий залишився! Тепер одне можу сказати, що на рибалку я більше ні ногою!

Вдома він заліпив поколоті пальці лейкопластиром, і якраз у цей час обидва його друга прийшли до нього в гості.

Рибою він їх не зміг пригостити, але дістав дещо зі своїх запасів у коморі.

Невелике черевце сера Ісаака Ньютона, як зазвичай, прикривала золотисто-чорна жилетка.

Старий містер Птолемей-черепаха спеціально для себе приніс салат у кошику, знаючи наперед, що до вечері будуть подавати рибу, яку він не їсть.

Однак, замість риб’ячих мальків на столі в них були смажені коники під соняшниковою підливою, а це, я вам скажу, вважається у жаб найвишуканішою стравою; хоча багато хто вважає, що це страшна гидота!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар