Джміль і павучок

На землю прийшло щедре і тепле літечко. У лузі розцвіло безліч квітів: ромашок, там, де волога — незабудок, білої кашки, жовтецю. їх різнобарвні капелюшки довірливо визирали із смарагдової трави. Літня казка, та й годі!

На стеблі бузкової конюшини збудував свою майстерню павучок Підплетинка. Надумав оцей заповзятий ткач наткати полотна тонкого-тонюсінького. Щоб згодом хустини квітам дарувати. У ясну сонячну днину сонце таке спекотливе!

Отож, сидить Підплетинка, працює. А човник на верстаті гуп та гуп… На всенький луг. Та квіти не нарікають: дуже вже хочеться обнову хутчій отримати.
Якось закінчилося волокно у павучка: що робити?

З’явилось воно у цю пору в дядька Будяка, а це далеченько! Ех шкода! Немає крилець у Підплетинки! Сидить павучок, журиться. І раптом: дж-дж-дж… Ой леле! Що за куля впала на квітку конюшини! Павучок вчепився за стебельце всіма вісьмома лапками. Трохи оговтавшись, побачив біля себе волохату коричневу гору. Проте у «гори» були очі та ніжні вусики.

— А це що за оказія? — прошепотів Підплетинка.

— Не оказія, а Ж-ж-жуль… Себто, джміль… Та не тремти так, в гарні дні я не ж-жалюсь. — Ж-ж~жуль заходився біля квітки, а Підплетинка знову взявся за човника.

— Хочеш нектару скуштувати? — згодом почув біля себе.

— Ні… — тихо мовив Підплетинка.

— Ж-ж-жаль… Я зараз добрий, ж-ж-жаль… — Жуль хотів, було, завести свої крильця, проте Підплетинка зважився:

— А чи не зміг би ти принести мені білого волокна від дядька Будяка?

— Хіба ж його їдять? — страшенно здивувався джміль.

— Та ні… — заперечив Підплетинка. —Я хочу хустинки виткати для квітів.

— Отакої! Та навіщо ж вони їм?!

— Як навіщо? Від сонця. Та ти не хвилюйся, будуть вони майже невидимі. Ніде твій нектар не дінеться.

— Ну коли так… — джміль завів мотора і, мов волохатий вертоліт, знявся в повітря.

А незабаром повернувся з цілою в’язкою волокна. Коли вже його стало багато, джміль підлетів до Підплетинки і сказав:

— Ж-ж-жаль. Хоч і важка робота, проте важлива…

— Спасибі, Ж-ж-жуле… — щиро подякував павучок. — Прилітай завтра, будемо хустинки квітам дарувати…

Джміль радісно розсміявся, махнув крильми і полетів. Павучок взявся ткати тонке-тонюсіньке полотно. Стояло тепле і щедре літечко.