Дзвіночок для Хапайки

Одного раннього ранку, ще по росі, листоноша Печкін прибіг до дядька Федора і закричав:
– Ваше галченя треба в міліцію здати! Я тільки що сам бачив, як він біля магазину в одного немовляти в колисці з рота соску витяг.
– Подумаєш, соска! – каже Матроскін. – Ціна їй три копійки.
– І нехай немовля рота не роззявляє, – додає Шарік.
– Добре, – каже Печкін. – Сьогодні соска, завтра – золотий перстень. Післязавтра – гаманець з доларами або сумка із продуктами. Так і до великого злочину можна докотитися.
– Гаманець із доларами він не потягне, – каже Матроскін. – Сумку із продуктами – тим більше.

І тут якраз галченя Хапайко через кватирку в кімнату влетіло. У дзьобі він тримав годинник на ланцюжку.
– Ось, – каже Печкін, – людині за таку крадіжку три роки присудити можуть! Потрібно вам вашому галченяті наручники на лапи надягнутити. Або соску, що на шафі лежить, на ніс натягувати. Треба терміново вживати заходів!
– А може, він цей годинник на вулиці знайшов! – кричить Матроскін. – Або він у лісі на дереві висів! Які такі заходи?
Тоді дядько Федір втрутився:
– Ти, Матроскін, не правий. Хапайка – він не навмисне, він не тямущий. Він що хочеш може поцупити: хоч ключі від машини, хоч кульчик з вуха у якоїсь бабусі.
– Уявіть собі, – каже Шарик, – галченя кульчик у бабусі тягне, а бабуся на нього палицею замахується. Вона ж може його вдарити!
– Ось і я кажу, – погоджується Печкін. – Треба йому дзьоб гумкою замотати.
– Ні, – не погоджується дядько Федір. – Не треба йому дзьоб гумкою замотувати. Ми щось придумаємо.

Дядько Федір цілий день думав. А потім пішов у магазин і купив для Хапайки дзвіночок.
З того часу всі люди в селі на Хапайку звертали увагу. Як тільки Хапйка на щось націлиться, зайвий рух зробить, а дзвіночок на ньому задзвонить. І люди одразу кричали:
– Гей ти, пернатий, киш!
Хапайка одразу відлітав, і не треба було його палицею лякати. Так що все дуже добре закінчилося.