Ехо

Одного разу маленький песик зайшов далеко в гори. Похмурі, голі скелі нависали над вузенькою стежкою. Стало холодно і темно. Песик уже не раз чув від господаря, які високі і суворі ці гори, скільки сміливих людей загинуло під обвалами і на дні проваль, і не дивно, що на душі у нього було неспокійно. Але він вважав себе хоробрим і, не бажаючи показати своє боягузтво, зібрався з духом і кілька разів гавкнув. Гірське відлуння достеменно все повторило. Але пес подумав, що це сама гора йому відповідає. Загордився пес, з зневагою подивився на гору і голосно сказав:

– Хоч ця гора і висока, а голос у неї а нітрохи не голосніше мого. Якби дурні люди не наговорили про неї страшних небилиць, між нами не було б ніякої різниці.

Цю хвалькувату мову почув грім з пропливаючої над горою хмари і, не стримавши свого обурення, загримів:

– Що ти там верзеш?

А величезна гора багаторазово повторила:

– Що ти там верзеш?

Бідний песик, майже зовсім оглух, пробелькотів:

– Я … я … нічого …

І пустився, підібгавши хвіст, не оглядаючись, бігти додому..

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.6 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Братья Лю“

Китайские народные сказки

Государственное издательство детской литературы

Москва, 1955 г.

3 коментарі
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: