Езоп переходить до інших панів

Зміна, яка сталася з Езопом, дивувала всіх. Як це могло статися, що цей гикавий мацапура нараз так плавно й так різко товорить!

А тут іще в додатку враз із вимовою теж і вдача хлопця змінилася. То був він боязкий, несмілий, скритий, а тепер став сміливий, відповідав різко й відверто висловлював

свої думки.

Управитель Зенос одного разу наказав люто побити невільника за дуже малу провину.

Езоп зразу став просити Зеноса, щоб дарував невільникові кару, бо ж вина така маленька, а бодай щоб зменшив кару.

Та дарма! Зенос був твердого серця й не дався ублагати.

— Коли так – сказав на це Езоп — то я скажу панові:

про твою жорстокість. Ти своєю жорстокістю приносиш панові не пожиток, а шкоду, бо ж скатований невільник нездатний до роботи.

— Що ти, щенюку, ти мацапуро, хочеш на мене панові говорити?! Думаєш, настрашиш мене своєю погрозою? Побачимо, хто виграє. А диви, це невільницьке щеня ще береться мені грозити!

Але в душі таки боявся, що пан не помилує його, коли довідається, що він без причини калічить його невільників. І таки того самого дня переслав до пана листа, в якому очорнив малого Езопа, що він підбурює невільників.

В кілька днів пан був знову на хуторі й при цій нагоді дарував Езопа Зеносові.

— Зроби собі з ним, що хочеш! — сказав.

Езоп дуже налякався, почувши цей присуд, залишалося хіба – тікати, Та це дуже небезпечно – бо зловлять, то смерть неминуча. Та доля була тут для нього ласкавіша.

Саме тоді нагодився купець.

— Чи не маєш якого вірного звіряти на продаж? — спитав він у Зеноса.

— Звіряти не маю, але продам тобі невільника, якого мені пан дарував, а мені невільник не потрібний.

— Покажи його! – сказав купець.

Зенос велів покликати Езопа.

— Жартуєш собі з мене, коли думаєш, що куплю собі цього хлопця! Таж він виглядає мов шкіряний мішок.

І вже хотів відходити, аж тут Езоп закликав за ним:

— Купи мене, не бійся, я тобі можу придатися. Коли маєш крикливі й нечемні діти, то на один мій вид втихнуть.

Такий жарт подобався купцеві й він купив його за три драхми й сказав сміючись:

— Нічого я не віддав і нічого не купив!

Купець цей торгував невільниками, цебто купував невільників дешевше, а відтак дорожче перепродував, подібно так, як худобу.

Тож незабаром після того, як купив Езопа, вибрався до одного грецького міста, де саме мав відбутися великий торг невільників.

Місто було не близько. Всіх ждала далека дорога. І пан приказав, щоб кожний із невільників ніс подорожні речі та харчі.

— Езопові не давайте нічого нести. Він добре, як що сам долізе — сказав пан.

Але малий Езоп почав просити:

— Пане, я не хочу йти голіруч, дайте мені що небудь нести!

— Що ж тобі можна дати?! — засміявся купець, а по хвилині додав: — Ну, вибери собі сам, що хочеш нести.

— Дякую вам, пане! — сказав Езоп і вибрав собі великий кошик із хлібом.

— Якийсь дурний! — сказали всі — сам вибирає собі такий тягар.

Та скоро переконалися, що він не ,якийсь дурний”.

Шо дорога була далека, то змучені подорожні мусіли кілька разів приставати, щоб спочити та підкріпитися. І хліба в кошику все меншало й меншало.

А по двох днях Езоп ніс зовсім порожній кошик.

Аж тепер усі подивляли Езопів розум.

— Бачите, яке мале, а як усіх вивело в поле!

Вкінці дійшли до цілі. На торговиці було невільників сила-силенна. Можна там було бачити цих нещасливих людей із усіх сторін світу: із гарячого півдня, із холодної півночі, із сходу та заходу.

Але й покупців найшлося досить. То ж і наш купець випродав скоро своїх невільників. Остались йому ще тільки три, а між ними й наш Езоп. І з ними пішов він до іншого

міста.

Двох із них одягнув купець у гарні одяги, а Езопа просто-в мішковину. І так вивів на торговицю.

І захвалював купець обох перших невільників:

— Цей — це знаменитий співак. Хто його купить, буде мати з нього велику користь; цей другий учений — граматик. Знаменито вчить дітей — вихвалював він свій товар.

А цей третій? — спитав хтось із покупців.

— Цього дам у додачу до котрого небудь із двох перших! — відповів купець.

Почався торг.

Приступали різні люди, та відходили, бо купець жадав, на їх думку, зависоку ціну.

Аж приступив один грек. Був це філософ Ксант.

Він спитав у співака й граматика, що вони вміють.

— Все, — відповіли обидва запитані.

Езоп на голос розсміявся, коли почув відповідь обох невільників. Та й Ксантові видалася ціна, що її жадав купець зависока. Але відходити ні з чим він не хотів.

— Куплю бодай оце опудало. Цей на щось при хаті здасться. — А що ти вмієш? — спитав Езопа.

— Я? Я нічого не вмію — відповів Езоп спокійно.

— А так, бо мої товариші забрали все для себе й мені не лишили нічого,

Грецькі філософи ходили звичайно з своїми учениками. І з Ксантом було їх кілька.

Один із учеників почувши Езопову відповідь, сказав Ксантові:

— Справді ця людина виявляє чимало дотепу, бо нема в світі такого, щоб умів усе. Варта, щоб ти його купив, учителю.

— А ти хочеш, щоб я тебе купив? — запитав Ксант.

— Тут моєї ради не треба! — відповів Езоп. — Коли хочеш мене купити, отвори калитку, коли ні, перестань жартувати собі.

— Я купив би тебе, але, ну ж ти захочеш втекти? — сказав знову Ксант.

Езоп засміявся на це й сказав:

— Коли схочу втекти, не буду питати тебе пораду так, як ти тепер до купівлі не потребуєш моєї.

— Це правда, та що ж, коли ти такий бридкий! — вагався ще філософ.

— Мудрець повинен уважати на душу, а не на тіло! — відповів Езоп.

І Ксант почав торгуватися та сторгував Езопа за 60 драхм.