TOU

Езоп починає гарно розмовляти

Оповідання Антіна Лотоцького

На другий день по від’ізді пана Езоп сидів на полі та стеріг збіжжя перед шкодою, головно перед ненаситними горобцями. Раз-у-раз схоплювався він та покрикував голосно…

І за кожним разом зривалася з фуркотом хмара горобців з лану та відлітала на бік, щоб за хвилину, як тільки хлопець сяде, знов налетіти на лан.

Набігавшись хлопець і справді присів, спочивав. Та очі його не спочивали, а цікаво бігали довкруги полями.

Нараз зауважив у далі двох подорожніх, які довкруги по шляхах розглядалися, наче чогось шукали. Хлопчина відразу догадався, що вони заблудили й не можуть найти дороги.

Встав і підбіг до них:

— Вітаю, добрі люди, — ви певно зблудили? — сказав і став на них цікаво приглядатися.

Один із подорожніх був сивобородий старець, але держався ще бадьоро, а другий був стрункий, гарно збудований молодець.

— Це певно батько з сином — подумав малий Езоп. — А виглядають як Зевес і Гермес…

— Так, хлопчику, відповів старець — ми заблудили й шукаємо дороги. Чи не міг би ти справити нас?

— Чому ні, дуже радо! Тільки як бачу, ви дуже помучені. Тож краще сядьте ось там під деревами та відпочиньте у холодку. А я тимчасом принесу вам дещо перекусити та й

випити, бо ви певно спраглі й голодні.

Подорожні послухали його ради й сіли в тіні дерев.

А хлопчина подався тимчасом за поживою.

— Не гарний він тілом — сказав старець — але душа гарна, видно, в нього.

— Та й загикується бідний — сказав молодший. — Хоч би цієї хиби не мав, легше було б йому в світі жити.

І обидва подорожні зглянулися між собою.

Тим часом малий Езоп приніс поживи і холодного на-пою. Подорожні підкріпилися й подякували та й сказали:

— Бувай здоровий, добрий хлопче! Нехай тебе могутні боги мають у своїй опіці! Покажи нам ще тільки дорогу, бо нам спішно, мусимо ще перед заходом сонця зайти до міста.

Хлопець повів подорожніх аж до місця, звідки вже шлях провадив простісінько до міста.

— Бувайте здорові — сказав на відході — нехай вас боги провадять — а мені треба гнати на поле, бо ці кляті горобці з’їдять усе зерно.

І побіг… Оббіг усе поле довкола, бо збиточні горобці зігнані з одного кінця сідали на другому й найспокійніше в світі заїдали собі смачне зерно.

Наганявшись доволі, хлопчина впав як довгий на траву під тими самими деревами, де перше сиділи подорожні, й зараз заснув.

— І ввижається йому в сні, що обидва подорожні вертають до нього, старець кладе йому руку на голову й каже:

— Езопе, за те, що ти добрий, що любиш ближніх твоїх і радо в пригоді спішиш їм з поміччю — від тепер уже не будеш загикуватися, будеш говорити плавно, як і інші люди.

По цих словах обидва подорожні зникли, мов під землю запалися.

Хлопчина схопився зі сну, сів, протер очі…

— Справді я вже не загикуюся? — питався він себе. — Ану спробую!

І став голосно вимовляти найтяжчі слова. Йшло легко!

На радощах хлопець почав скакати, бігати довкола й викрикувати:

— Я вже не гикавий, я вже говорю, як інші, а може і краще.

А потім задумався:

— Ці подорожні певно не були люди, але боги! Я зразу здогадувався, що це певно батько богів і людей Зевес і Гермес! Так це вони були — сказав рішучо. — Це дар Зевеса для мене.

Сонце пройшло свій денний шлях і збиралося на спочинок. Рожева Зірниця вийшла вже отворити Геліосові брами хрустальної палати. Хлопець подався на хутір.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Антін Лотоцький — “Езоп. Оповідання про життя славного байкаря”
Видання Видавничої Спілки “Тризуб”, Вінніпег, Канада, 1955

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: