Езоп у домі філософа

Так Езоп опинився в домі філософа Ксанта.

Зараз на другий день узяв Ксант Езопа до міста, щоб там купити ярини. Городник дуже втішився, що до його крамниці зайшов такий славний і поважний мудрець, як, Ксант.

— Нехай твій невільник бере ярини, скільки тобі треба. Я не жадаю в тебе ніякої заплати, лиш прошу про розв’язку одного питання.

— Говори! — відповів Ксант.

— Скажи мені, будь ласка, чому земля й ярина, що я їх плекаю, не такі буйні й не такі вчасні, як ці, що їх видає сама природа?

— А — відповів Ксант — така вже видно доля богів.

На цю відповідь Езоп засміявся.

— Чи ти з мене смієшся? — спитав Ксант злісно.

— Ні, але з того що вчив тебе! — відповів спокійно Езоп, а відтак додав:

— Позволь, щоб я відповів городникові.

— Добре — відповів Ксант — і звертаючись до городника сказав:

— Я сам у такі дрібниці не входжу, але оцей мій невільник дасть тобі відповідь.

І Езоп сказав:

— Чого дивуєшся! Чи не знаєш, що мачуха зовсім інакше поводиться 3 пасербами, як із власними дітьми. Земля ж мати того, що сама видає, а тільки мачуха того, що ти в неї садиш.

Городник сказав:

— Справді, це мудра відповідь! Візьми собі за неї ярини, кільки потребуєш.

Ксант дуже сподобав собі Езопа й не хотів його віддалити від себе не зважаючи на те, що Ксантова жінка не терпіла бридкого невільника та що цей невільник не раз дав йому гостру відповідь, а не раз то й збитки вистроїв йому.

Одного разу Ксант задумав дати бенкет для своїх приятелів і доручив Езопові, щоб накупив на обід тільки того, що найде найліпше.

— Навчу тебе, — подумав Езоп — говорити все виразно й докладно, чого бажаєш і не здаватися на розум невільника.

І накупив волових язиків та велів кухареві приготовити їх у найрізноманітніші способи так, що всі страви складалися з самих язиків. Зразу гості хвалили та в кінці сприкрили

собі цю одноманітність.

— Говорив я тобі, — сказав Ксант — купити що найліпше.

— А що ж може бути ліпше від язика? — відповів Езоп. — Язик це ключ усього знання, знаряддя розуму й правди. При помочі язика вчимо, пересвідчуємо й правимо.

— Коли так, — сказав Ксант, — то на завтра купи мені тільки те, що є найгірше. Матиму в себе тих самих гостей. Хотів би я їм дати щось іншого до їди.

На другий день Езоп знов накупив язиків і знов були страви з самих язиків.

— Чи ти дурний, чи що тобі? — кричав на нього розлючений філософ.

А Езоп на це спокійнісінько:

— А що ж є гірше від язика? Хто ж, як не язик батько всіх сварок, привід всіх обид, джерело суперечок, а навіть війни.

Більшість Ксантових приятелів і учеників признала правду по боці Езопа. Тільки один із учеників сказав до Ксанта:

— Коли, вчителю, не будеш уважати на себе, то цей злобний слуга відбере тобі розум, бо його душа така крива, як і тіло.

На це Езоп сказав:

— Не добре робиш, що мішаєшся до справ, які до тебе не належать.

Ксант розгніваний на Езопа за те, що він його виставив на сміх перед учениками тим, що двічі приготовив обід із самих язиків і ще й зумів викрутитися від вини, бажав конче найти причину, щоб його покарати. Тому сказав Езопові:

— Коли тебе дивує, що інші мішаються в твої справи, приведи чоловіка, який на все був би байдужий.

— Зроблю, як кажеш, — відповів на це Езоп.

І зараз на другий день пішов на місто шукати такого чоловіка. Найшов якогось простака й від імені свого пана запросив його на обід.

Був він обдертий, а ноги мав заболочені й з такими, ногами війшов у світлицю.

— Це хто? — спитав зчудований Косант.

— Це чоловік, якого не обходять чужі справи. Я привів його до тебе на обід так, як ти вчора звелів — відповів Езоп.

— Так? — відповів Ксант — ану, побачимо, чи справді він такий, за якого ти його вважаєш — сказав Ксант і кликнув на жінку:

— Гей, жінко, а ходи-но швидше та обмий гостеві ноги.

Так він покликав жінку, а в душі думав собі:

— Хоч він і простак, та все ж таки настільки буде знатися на чемності, що не дасть собі мити ніг.

Але гість прийняв це байдуже, ще й ноги наставив, мовляв: Мийте, коли охота!? Подали страву. Гість заїдав зі смаком голодного вовка.

— Як можна так зле приготовану страву подавати гостеві? — кричав Ксант, буцім то

розлючений на кухаря. — Дати кухареві двадцять п’ять буків, нехай знає, як у друге

подавати гостям страву.

Гість і це прийняв байдужо!

— Твій слуга, можеш робити собі з ним, що хочеш! Що мені до того? — думав він собі.

Подали паштет. Гість і це сперіщив з незвичайним смаком. А Ксант:

— Гей, паштетнику, чому так мало меду в паштеті?!

— Пане ласкавий — проситься паштетник — тут не моя вина. Пані ваша не хотіла видати більше меду.

— Гей, жінко! То ти така?! На вогонь, спалити її! Зараз же лаштувати багаття.

І служба взялася носити дрова для багаття. А гість спокійнісінько сидить і думає собі:

— А що мені до того, що божевільний хоче спалити свою жінку?

Побачив це Ксант і каже:

— Ти виграв, Езопе!

По якомусь часі забажав Ксант піти до купальні й послав Езопа, щоб подивився, чи є багато людей.

Езоп пішов. Біля купальні був страшний натовп. А перед самою купальнею чимала каменюка. Всі оббивають собі ноги об камінь, а ніхто не додумався, що можна його відсунути на бік. Аж прийшов один чоловік і відсунув. Езоп швидко побіг додому:

— Нема, — каже — тільки один чоловік.

Пішов Ксант і застав там юрбу народу. Вернув лютий:

— Що ти дуриш мене, що там тільки один чоловік?!

Тож там повнісінько народу.

Народу повнісінько, а тільки один чоловік — відповів Езоп.

— Як це? — спитав Ксант.

Езоп розповів йому пригоду з каменем.

— Твоя правда! — признав Ксант.

Таке то вистроював Езоп своєму панові, але бувало так, що своїм розумом рятував його з біди.

Одного дня Ксант випив забагато вина став чванитися, що зможе випити все море. Всі сміялися з того, але Ксант стояв на своєму:

— Заложуся з кожним, що завтра вип’ю море. Коли не вип’ю, той, що заложиться зі мною, візьме у власність мій дім і весь мій маєток. Хто заложиться?

— Я! — сказав один із гостей.

На другий день збіглося все місто, щоб побачити диво, як філософ Ксант випиватиме море. Ксант зовсім не тямив закладу й спитав Езопа, що це за збіговище.

— А це йдуть люди дивитися на чудасію, як ти будеш море пити! — відповів Езоп.

— Як то пити море? Я маю пити море?! Що ти плетеш?! — обурився Ксант.

Тоді Езоп розповів йому все про заклад.

Ксант аж за голову взявся.

— Що мені діяти, що мені діяти! — бідькався він. — Радь, Езопе, радь щось? Коли врятуєш мене, то дарую тобі волю!

Езоп на це:

— Не журися, найдемо якось раду!

Одержавши від Езопа поучення, що йому діяти, подався Ксант до моря.

Повторено умови закладу. Всім здавалося, що Ксант програє і з багача стане нуждарем. Деякі жаліли його, інші тішилися з того, бо вважали, що це буде для нього заслужена кара за чванькуватість.

Дивувалися всі тільки, що Ксант такий спокійний. По прочитанню умов настала глибока тиша. Здавалось, що муху можна б почути.

Виступив Ксант і почав говорити:

— Я справді заложився, що вип’ю все море до останньої краплі, та не було зовсім мови про ріки. Нехай же той, що заложився зі мною, перекриє всі ріки, а тоді вип’ю море .

Усі здивувалися на таку дотепну відповідь і Ксант виграв заклад.

Дома Езоп пригадав Ксантові, що він обіцяв йому за добру пораду, волю.

— Так, так! — відповів Ксант — ти дістанеш волю, але почекай ще трохи. — Чи ж тобі так зле в мене?! Я ж тебе не вважаю за невільника, а за рівного собі. А в тім ти мені ще потрібний.

Так іще не раз обіцяв Ксант Езопові, що дасть йому волю та все відтягував обіцянку.

І був би Езоп може й умер невільником, коли б не одна пригода.