Езоп у Креса
Оповідання Антіна Лотоцького
Коли став перед Крезом, Крез закликав із здивуванням:
— Як то! І це той небезпечний чоловік?!
А Езоп почав говорити:
— Один чоловік ловив саранчу. Припадком попався йому в руки польовий коник. Чоловік хотів його вбити.
“Що ж я завинив? — сказав коник. — Не їм твого збіжжя, ніякої тобі кривди не роблю! Маю тільки голос, а чи ж можна скривдити когось сверкотінням”? Оцей сверщок, королю, це я; і я маю тільки голос, що ж мій голос може тобі пошкодити?
Крезові так сподобалася Езопова відповідь, що не тільки що не скривдив його, але відступив від облоги міста.
Відтоді Езоп жив на Крезовому дворі. Крез любив слухати його байок.
Одного разу сказав йому Крез, що він повинен свої байки списати, щоб люди могли читати їх та вчитися з них, як жити в світі. Езоп послухав Крезової ради й списав свої байки та передав у королівську книгозбірню. Та король сказав:
— Цього замало, щоб вони тільки в одному примірникові стояли в моїй бібліотеці.
І велів писарям переписати Їх у кількадесяти примірниках так, що вони скоро розійшлися по всій Фригії, а далі і в усій Греції стали звісні та славні.
Крез дуже цінував Езопа.
Саме тоді вибухла була війна між Крезом і островом Самосом. Езоп бачив, що правда по боці самосян, що Крез напав на них, а самосяни боронять волю рідної землі.
І він відверто сказав це Крезові.
Крез виправдувався, що не він почав війну, а вони. Він зажадав тільки в них, щоб його кораблі могли причалювати в їх пристані.
— Королю, — сказав на це Езоп — послухай байки!
— Гаразд — відповів Крез — говори!
А Езоп почав оповідати:
— Одного разу ягня пило воду в потоці. Аж тут надійшов вовк і вгорі потоку почав теж пити воду. Побачив ягня й каже: ,,Ягня, ти скаламутило мені воду!” На це налякане ягня відповіло: Ах, пане, як же ж я можу тобі каламутити воду, коли ти стоїш у горі, а я в долині?
—Що, ще брехню мені в живі очі говоритимеш! Стривай, гаденя, ти рік тому неславило мене!
— Пане ласкавий, рік тому мене й на світі не було!
— Чи ти, чи твій брат, чи який небудь із твоїх свояків, це все одно! Всі ви однакові, всі ви мене ненавидите. Ви, ваші собаки й пастухи ваші, всі ви лаєте мене, зневажаєте, де тільки можете. Я цього не можу дарувати, мушу помститися!” — прогарчав вовк і кинувся на ягня та роздер його.
— То ніби я цей вовк? — сказав Крез, коли Езоп скінчив байку.
— Ти сказав! — відповів Езоп із низьким поклоном.
— Я ж не хочу їх знищити, я ж тільки жадав у них, щоб пустили в свої пристані мої кораблі.
— Еге ж, королю, вовк хотів тільки лапу поставити на віз лисиці, але на це, щоб відтак лисицю прогнати з воза і самому розсістися в ньому,
— Поїдеш, Езопе, до самосян із грамотою від мене, в якій я дарую їм мир, коли захочуть увійти зі мною в союз. Сподіваюся, що тут ти своїм розумом наклониш їх до згоди на союз зо мною. Адже ж я тут уже не буду вовком. Згода?
— Добре, могутній королю.
Король наказав свому писареві написати грамоту і Езоп від’їхав.
Коли корабель, що віз Езопа, причалив до пристані в городі Самос — блискавкою рознеслася вістка, що це приїхав Езоп. Вся старшина й юрба народу вийшли вітати його. Слава його тоді вже грімко лунала по всій Греції, і на Самосі, де здавна плекали мистецтво й науки, знали й
славили, величали його.
А коли він вручив старшині королівську грамоту, яку прилюдно відчитали. Окликам: Слава, слава Езопові!” не було кінця.
А в письмі писав король:
— Мужі самоські! На просьбу й старання славного Езопа хочу закінчити з вами війну й посилаю цього слав- ного мужа до вас, щоб від мого імені заключив союз між нашими державами. Такий союз принесе обом державам великі користі й добро. Шлю вам, самоські мужі мир і згоду.
Король Лідії, Крез.
Коли втихли оклики, Езоп спитав, чи згідні на королівську пропозицію. — Такий чоловік, як ти, не приїздив би з такою пропозицією, коли б вона нам лихо звіщала.
На другий день урочисто підписали умови союзу. А на третій у честь Езопа влаштували ігрища. Відбулися боротьби, співаки суперничали піснями, а поети величали Езопа одами. Старшина вручила йому лавровий вінець із вдячності за те, що привіз їм мир і вирішила на майдані, де відбувалися ігрища між статуями заслужених людей помістити й Езопове погруддя.
Антін Лотоцький — “Езоп. Оповідання про життя славного байкаря”
Видання Видавничої Спілки “Тризуб”, Вінніпег, Канада, 1955