Езоп здобуває волю
Оповідання Антіна Лотоцького
Саме святкували фригійці найбільше в них свято, свято богині плідної природи хліборобства, великої й доброї матері Кибели.
Щорічно святкували спокійні й тихі та трудолюбні фригійці дуже величаво це свято — кожне місто, кожне село, кожна закутина.
Так і цього року!
Увесь народ: усі мешканці міста й довколишніх сіл зійшлися під храм богині. Море голів залило просторий майдан перед храмом. Пишно й гордо підносився величавий, білий храм понад містом, наче сторож-цар його.
Ось уже вийшли корибанти, жреці ,доброї матері” у святочних одежах, із вінками на головах.
Ось уже найстарший жрець вийшов на сходинки храму. Тільки він ступив на найвищу сходинку, як немов якимись чарами розсунулася багряна золототкана заслона й очам
побожних глядачів показалася велична мармурова статуя богині. В самоцвітовому вінці сиділа вона на грізному, величезному левові, в руках держала велетенський ріг достатку, повний плодів землі.
І на жертовнику були зложені жертви з плодів землі. Корибанти почали хорову молитву:
О, велика богине, великая мати,
О мати матерів, о добрая мати,
Полів справних і винолози опікунко,
О засновнице городів славних, могутніх,
О заступнице сильна плодючости всієї,
О, ти мати, о добра, великая мати,
Тебе просим, тебе молим, тебе благаєм,
О, прийми ти в подяку приноси ці наші,
О вітай нам, вітай нам, вітай нам, вітай нам!
Не кидай, не лишай нас, сприяй нам, о мати!
В пору дощ і погоду і сонце посилай нам,
Все врожай нам давай, будь у всьому підмога!”
Так молилися корибанти хором, витягнувши руки до білої богині. А за ними витягали руки й молоді Кибелині жриці й увесь народ, повторяючи слова молитви:
О вітай нам, вітай нам, вітай нам, вітай нам!
Не кидай, не лишай нас, сприяй нам, о мати!
В пору дощ і погоду і сонце посилай нам,
Все врожай нам давай, будь у всьому підмога!”
Нараз заграла дика, галаслива музика. Барабани, кітли, флейти, співи, оклики все те справляло такий страшний шум і гук, що аж оглушувало.
Із нутра храму чотири корибанти винесли малу статую богині, прикрашену польовими квітами й колоссям збіжжя. Всі корибанти й жриці стали до походу й серед диких танців і співів рушили вперед. За ними рушив народ.
Із співом-криком і дикими танцями пішли улицями міста, а відтак довкола міста полями. При тім корибанти калічили себе, аж кров спливала. Сім разів обійшли так місто довкола й вернули назад під храм.
Тут ще мало відбутися святочне перейняття полів що їх побожні горожани дарували на вжиток храмові. Явився ввесь міський уряд. Між ними й Ксант, що був високим міським урядником.
Прочитали прилюдну грамоту й писар добув міську печатку, щоб витиснути її на грамоті,
Нараз у повітрі зашуміло. Величезний орел злинув на долину й в мить ока вхопив із стола печатку і поніс її у кігтях ген-ген високо.
Всі стривожилися: Це злий знак. “Добра мати” від- ернулася від нас, горе, горе нам нещасним.
А тут якийсь невільник закричав:
— Ще більше диво, ще більше зчудовання! В подолок невільника!
— Ксанте, ти мудрець — звертаються до філософа — поясни нам, що це значить! Лиха це, чи добра ворожба?
А Ксант сказав:
— Тут не можна так відразу відповісти. Треба подумати. Пішов на бік та питає Езопа:
— Постав мене перед народ — сказав Езоп — і дозволь, щоб я сам цю справу вияснив. Коли відгадаю — слава піде на тебе, як на мого пана, коли помилюся, тільки мене гонитимуть.
— Твоя правда — сказав Ксант. — Добре, я виведу тебе перед народ. Повів і каже:
— Ось цей мій невільник пояснить вам усе.
Коли люди побачили Езопа, всі вибухли голосним сміхом.
— Що, така потвора може щось мудрого сказати? Ксант насміхається з нас!
А Езоп спокійно підождав, аж народ успокоївся й тоді сказав:
— Люди, не звертайте уваги на посудину, але на напиток, що в ній міститься.
— А чуєте, як мудро відповів!— почулися голоси.
— Говори, говори, що думаєш про те, що сталося! — стали його тепер просити.
А Езоп думає собі:
— Ось тобі найкраща нагода тепер здобути волю. Тепер, або ніколи! — Й каже:
— Як же ж мені говорити? Коли помилюся, дістану буків від пана, а коли скажу правду, то також буду битий, бо тоді виявиться, що я мудріший від мого пана!
Заметушилися урядники. Обступили Ксанта й почали вмовляти його:
— Слухай, Ксанте, годі, щоб такий талановитий чоловік був невільником, хоч би й у такого чоловіка, як ти. Дай йому волю.
— Та він у мене не невільник, а як товариш мій.
— А все таки дай йому волю! — наполягали приятелі далі на Ксанта.
— Та я не проти — сказав Ксант, хоч і не радо — нехай буде по вашому, Езопе, від сьогодні ти вільний. Говори ж тепер сміло, виясни нам цю пригоду.
— А Езоп сказав:
— Загадка вже розв’язана. Я родився невільником, хоч дух мій був вільний, і ширяв високо, як оцей орел. Доля занесла мене аж у ваш город, щоб я вільний духом, став вільний і тілом. Орел ухопив печатку й скинув її в подолок невільника, на знак, що нею маєте визволити при сьогоднішньому святі невільника й зробити цим велике діло для, добра вітчизни. Як вільний зможу я скорше придатися рідній країні, ніж як невільник. Ви придбали одного громадянина.
— Це справді мудро пояснено — гомоніли люди — справді це так буде!
Ось так Езоп здобув довго й нетерпеливо очікувану волю.
Антін Лотоцький — “Езоп. Оповідання про життя славного байкаря”
Видання Видавничої Спілки “Тризуб”, Вінніпег, Канада, 1955