TOU

Езоп здобуває волю

Оповідання Антіна Лотоцького

Саме святкували фригійці найбільше в них свято, свято богині плідної природи хліборобства, великої й доброї матері Кибели.

Щорічно святкували спокійні й тихі та трудолюбні фригійці дуже величаво це свято — кожне місто, кожне село, кожна закутина.

Так і цього року!

Увесь народ: усі мешканці міста й довколишніх сіл зійшлися під храм богині. Море голів залило просторий майдан перед храмом. Пишно й гордо підносився величавий, білий храм понад містом, наче сторож-цар його.

Ось уже вийшли корибанти, жреці ,доброї матері” у святочних одежах, із вінками на головах.

Ось уже найстарший жрець вийшов на сходинки храму. Тільки він ступив на найвищу сходинку, як немов якимись чарами розсунулася багряна золототкана заслона й очам

побожних глядачів показалася велична мармурова статуя богині. В самоцвітовому вінці сиділа вона на грізному, величезному левові, в руках держала велетенський ріг достатку, повний плодів землі.

І на жертовнику були зложені жертви з плодів землі. Корибанти почали хорову молитву:

О, велика богине, великая мати,

О мати матерів, о добрая мати,

Полів справних і винолози опікунко,

О засновнице городів славних, могутніх,

О заступнице сильна плодючости всієї,

О, ти мати, о добра, великая мати,

Тебе просим, тебе молим, тебе благаєм,

О, прийми ти в подяку приноси ці наші,

О вітай нам, вітай нам, вітай нам, вітай нам!

Не кидай, не лишай нас, сприяй нам, о мати!

В пору дощ і погоду і сонце посилай нам,

Все врожай нам давай, будь у всьому підмога!”

Так молилися корибанти хором, витягнувши руки до білої богині. А за ними витягали руки й молоді Кибелині жриці й увесь народ, повторяючи слова молитви:

О вітай нам, вітай нам, вітай нам, вітай нам!

Не кидай, не лишай нас, сприяй нам, о мати!

В пору дощ і погоду і сонце посилай нам,

Все врожай нам давай, будь у всьому підмога!”

Нараз заграла дика, галаслива музика. Барабани, кітли, флейти, співи, оклики все те справляло такий страшний шум і гук, що аж оглушувало.

Із нутра храму чотири корибанти винесли малу статую богині, прикрашену польовими квітами й колоссям збіжжя. Всі корибанти й жриці стали до походу й серед диких танців і співів рушили вперед. За ними рушив народ.

Із співом-криком і дикими танцями пішли улицями міста, а відтак довкола міста полями. При тім корибанти калічили себе, аж кров спливала. Сім разів обійшли так місто довкола й вернули назад під храм.

Тут ще мало відбутися святочне перейняття полів що їх побожні горожани дарували на вжиток храмові. Явився ввесь міський уряд. Між ними й Ксант, що був високим міським урядником.

Прочитали прилюдну грамоту й писар добув міську печатку, щоб витиснути її на грамоті,

Нараз у повітрі зашуміло. Величезний орел злинув на долину й в мить ока вхопив із стола печатку і поніс її у кігтях ген-ген високо.

Всі стривожилися: Це злий знак. “Добра мати” від- ернулася від нас, горе, горе нам нещасним.

А тут якийсь невільник закричав:

— Ще більше диво, ще більше зчудовання! В подолок невільника!

— Ксанте, ти мудрець — звертаються до філософа — поясни нам, що це значить! Лиха це, чи добра ворожба?

А Ксант сказав:

— Тут не можна так відразу відповісти. Треба подумати. Пішов на бік та питає Езопа:

— Постав мене перед народ — сказав Езоп — і дозволь, щоб я сам цю справу вияснив. Коли відгадаю — слава піде на тебе, як на мого пана, коли помилюся, тільки мене гонитимуть.

— Твоя правда — сказав Ксант. — Добре, я виведу тебе перед народ. Повів і каже:

— Ось цей мій невільник пояснить вам усе.

Коли люди побачили Езопа, всі вибухли голосним сміхом.

— Що, така потвора може щось мудрого сказати? Ксант насміхається з нас!

А Езоп спокійно підождав, аж народ успокоївся й тоді сказав:

— Люди, не звертайте уваги на посудину, але на напиток, що в ній міститься.

— А чуєте, як мудро відповів!— почулися голоси.

— Говори, говори, що думаєш про те, що сталося! — стали його тепер просити.

А Езоп думає собі:

— Ось тобі найкраща нагода тепер здобути волю. Тепер, або ніколи! — Й каже:

— Як же ж мені говорити? Коли помилюся, дістану буків від пана, а коли скажу правду, то також буду битий, бо тоді виявиться, що я мудріший від мого пана!

Заметушилися урядники. Обступили Ксанта й почали вмовляти його:

— Слухай, Ксанте, годі, щоб такий талановитий чоловік був невільником, хоч би й у такого чоловіка, як ти. Дай йому волю.

— Та він у мене не невільник, а як товариш мій.

— А все таки дай йому волю! — наполягали приятелі далі на Ксанта.

— Та я не проти — сказав Ксант, хоч і не радо — нехай буде по вашому, Езопе, від сьогодні ти вільний. Говори ж тепер сміло, виясни нам цю пригоду.

— А Езоп сказав:

— Загадка вже розв’язана. Я родився невільником, хоч дух мій був вільний, і ширяв високо, як оцей орел. Доля занесла мене аж у ваш город, щоб я вільний духом, став вільний і тілом. Орел ухопив печатку й скинув її в подолок невільника, на знак, що нею маєте визволити при сьогоднішньому святі невільника й зробити цим велике діло для, добра вітчизни. Як вільний зможу я скорше придатися рідній країні, ніж як невільник. Ви придбали одного громадянина.

— Це справді мудро пояснено — гомоніли люди — справді це так буде!

Ось так Езоп здобув довго й нетерпеливо очікувану волю.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Антін Лотоцький — “Езоп. Оповідання про життя славного байкаря”
Видання Видавничої Спілки “Тризуб”, Вінніпег, Канада, 1955

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: