ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Фет-Фрумос — Овечий син

Молдавські народні казки

Фет-Фрумос — Овечий син — молдавська народна казка

Долетіла туди, де нещадно палить сонце, але й в тім краю не знайшла живої душі. Повернулась стомлена назад і востаннє запитала:

— Хто вас урятував? Як не скажете, не дам вам ні їсти, ні пити.

— Матусю, а як ми скажемо, ти йому нічого поганого не зробиш?

— Я хочу йому подякувати.

Тоді пташеня тричі вдарило крильцями, і з’явився Фет-Фрумос.

Орлиця гаряче обняла його, поцілувала й запитала:

— Чим я тобі віддячу, чоловіче добрий? Ось уже двадцять років, як висиджую пташенят, і завжди, коли мене нема, налітає гроза з вогнем та камінням і знищує їх у гнізді.

— Тобі не під силу те, що я хотів би просити.

— А все ж, чого хоче твоє серце?

— Хочу вибратися звідси на поверхню землі.

— Це дуже важко, але я тобі допоможу. Спечи дванадцять печей хліба, засмаж дванадцять биків і приготуй дванадцять бочок вина. Коли все буде готове, то ось тобі перо з мого крила, підігріватимеш його на вогні з думкою про мене, і я, не гаючись, прилечу.

Фет-Фрумос, затиснувши в руці перо з крила орлиці, рушив у село, де жили його друзі.

Коли люди довідались, що повернувся витязь, втішилися:

— Наш витязь не забув про нас!

— Люди добрі, велика біда мене пригнала до вас.

— Кажи, витязю!

— Мені треба дванадцять печей хліба, дванадцять смажених биків і дванадцять бочок вина.

— Завтра вранці все будеш мати.

Люди негайно взялись до роботи: одні смажили биків, інші пекли хліб, наповнювали бочки старим вином. На світанку наступного дня все було готове. М’ясо не холодне і не гаряче, хліб м’який і добре випечений. В бочках пінилось старе вино.

Фет-Фрумос запалив тріску і, тримаючи пір’їну в полум’ї, подумав про орлицю. За якусь мить вона опустилась біля нього і промовила:

— Хліб і м’ясо поклади мені на праве крило, а вино — на ліве. Коли я поверну голову праворуч, даси мені хліба і м’яса, коли поверну ліворуч, даси відро вина.

Фет-Фрумос зробив так, як веліла орлиця, всівся їй на спину, і вони полетіли до безодні.

В дорозі, коли орлиця повертала голову праворуч, він давав їй хліба і м’яса, а коли повертала ліворуч, то виливав їй у дзьоб відро вина.

Довго вони летіли, поки нарешті підлетіли до виходу. Тут скінчилось м’ясо і хліб, але орлиця весь час повертала голову праворуч, вимагаючи їжі.

Тоді Фет-Фрумос вихопив шаблю, відрубав шматок м’яса від своєї лівої ноги і кинув орлиці в дзьоб. Незабаром вони вибрались на поверхню землі. Над землею віяв теплий вітерець. Лагідно пригрівало сонечко, і, скільки сягав зір, усе зеленіло, буяло, квітло, раділо погожій днині. Перш ніж розпрощатись, орлиця запитала у Фет-Фрумоса:

— Де ти взяв останній шматок м’яса? Дуже солодке й смачне було.

— То я приберіг найсмачніший шматочок смаженого бика і дав тобі наостанку.

— Кажи правду, мені здається, то не з бика було м’ясо.

Довелося признатись:

— Я відрубав шматок м’яса із своєї лівої ноги і дав тобі, щоб вистачило сили вилетіти на поверхню.

Тоді орлиця викинула з дзьоба той шматок, приклала його на місце, і воно вмить приросло, наче й не було ніколи відтяте.

Потім вони подякували одне одному за добро і кожен подався своїм шляхом.

Озброєний шаблею та булавою, Фет-Фрумос помандрував шукати дружину й названих братів.

Довго він блукав по світу, поки нарешті зустрів хлопчину, що пас свиней. Свині мирно рились під кущами, а хлопчина лежав собі на травичці. Фет-Фрумос примостився біля нього.

— Чий ти, хлопчику?

— Мій батько — Фет-Фрумос.

— А як звуть твою матір?

— Іляна Косинзяна.

Фет-Фрумосові — наче ніж у серце. Це був його рідний син.

— А чиї це свині?

— Це стадо належить Ломикаменю і Вирвидубу, — братам мого батька. Так мені казала матуся.

— А мати що робить?

— Вона — наймичкою в маєтку Ломикаменя і Вирвидуба.

— А тебе хоча б годують за те, що ти пасеш свині?

— Гірка моя доля, — невтішно зітхнув хлопчина з слізьми на очах.

У Фет-Фрумоса запекло біля серця.

— Коли ввечері повертаюся в маєток, — розповідав хлопчина, — і заганяю свиней на обору, то брати мого батька сидять у своїх світлицях біля відчинених вікон і дивляться на мене. Як на гріх, серед стада є хитрюще порося і нізащо не йде в загінку, поки за ним не наганяєшся до знемоги та добре не відлупцюєш. Батькові брати аж падають від сміху, коли я, висолопивши язика, ганяюсь за клятим поросям. Потім беруть шматок холодної мамалиги і кидають з вікна. Як упіймаю той шматок, то трохи вгамую голод, але частіше мамалигу хапає пес, а я залишаюсь голодний.

Фет-Фрумос — Овечий син — молдавська народна казка

Ілюстрація – Юлій Крига

— Гей, хлопче! Ану впіймай те кляте порося.

Хлопчина швидко впіймав хитре порося.

Фет-Фрумос тут же його заколов і підвісив смажитись над багаттям.

— Ой, що ти наробив, безсердечний чоловіче? Хочеш, щоб мене забили на смерть! — заридав хлопчина.

— Не бійся, увечері брати свиней не будуть лічити, а завтра я з ними розрахуюся за порося.

Хлопчина, тамуючи горе, заспокоївся і став уминати смажене м’ясо, поки наївся вволю.

Тим часом Фет-Фрумос вирізав з дуба доброго кия і простягнув хлопчині:

— Візьми цього кия і потягнеш того собаку по ребрах, коли він поперед тебе кинеться до мамалиги.

Увечері хлопчина так і вчинив, як навчив його Фет-Фрумос, але те помітив Ломикамінь з вікна палацу, вибіг з нагаєм у руках і почав безжально періщити хлопчину та верещати на всю горлянку:

— Шибенику, шахраю, ти такий же безпутний злодюга, яким був твій батько! Я тебе відучу від дурних звичок, і скоріше в тебе руки всохнуть, ніж ти замахнешся на нашого собачку!

Побитий хлопчина жалібно схлипував та стогнав, нещасна мати втішала його, як могла, і голодного поклала спати.

Пізно вночі, коли все живе зборов міцний сон, Фет-Фрумос нечутно зайшов у приземкувату халупу, обшарпану вітрами, посічену дощами. Ляна Косинзяна при сліпому світлі каганця латала сорочку і коли побачила коханого, то на мить закам’яніла. Потім сльози радості вмили її почорніле від горя обличчя.

— Милий мій витязю…

— Іляно, кохана…

Вони обнялись і поцілувались.

Потім довго розповідали одне одному про свої злигодні. Нарешті Фет-Фрумос попросив дружину:

— Іляно, до ранку поший мені величезну сорочку, щоб у неї вмістилось три чоловіки.

На світанку сорочка була готова. Фет-Фрумос узяв булаву в праву руку, сорочку в ліву і вийшов на подвір’я.

Вирвидуб і Ломикамінь сиділи на ганку палацу в позолочених кріслах, товсті, наче відгодовані свині, і давали слугам різні накази.

Наймити, мов ті мурахи, кидались кожен до своєї роботи.

— Доброго ранку, брати! — привітався Фет-Фрумос.

Ті від несподіванки витріщили очі й застигли в кріслах.

— Зійдіть униз, погомонимо по-давньому, як приятелі.

В братів морозом війнуло поза спинами, і вони з острахом підійшли до Фет-Фрумоса. Той гнівно кинув їм в обличчя:

Пси ви потворні,
Душі ваші чорні,
Тож нема між нами миру.
Живете, не згинули,
Мене ж на смерть кинули,
Та мені не жаль за тим,
Бо вернувся я живим!

А ви гадали, що я загинув, і з моєї дружини та сина зробили собі наймитів! Де ваша совість, нелюди погані? Адже ви добре знаєте, що вам життя дароване ціною крові моєї матері. Залізайте в цю сорочку, булава вибере, де ворог, де друг.

Вони втрьох влізли в сорочку, і Фет-Фрумос швиргонув булаву за хмари. Вона ринула звідти, мов уламок скелі з вершини гори, влучила в Ломикаменя та Вирвидуба і навіки загнала їх глибоко-глибоко в землю.

А Фет-Фрумос повернувся до Ляни Косинзяни, і вони поселились у чудовому палаці. Відтоді стали жити та поживати в добрі та злагоді. Може, й досі живуть…

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
Молдавські народні казки” 
Видавництво “Веселка”,  Київ, 1971р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: