Фламінгові панчохи

. Читати українською онлайн.

Якось змії влаштували бал. Серед запрошених були жаби, листолази, фламінго, крокодили та риби. Звісно, риби не ходять, тож і танцювати не вміють, та оскільки свято призначили на березі річки, риби повитикалися з води й плескали хвостами.

Крокодили причепурилися, обві­шавши шиї намистами з бананів, і курили парагвайські сигари. Жаби вбралися з голови до ніг у риб’ячу луску і йшли перевальцем, начеб пливли. І поки вони, споважнілі, проходили берегом річки, риби брали їх на кпини.

Напахчені листолази крокували на двох лапах. До того ж вони почепили по світлячку — ті правили їм за ліхтарики та погойдувалися при кожному кроці.

Але всіх перевершили змії. Вони повиряджалися, немов танцівниці, і їхні шати були того ж кольору, що й вони самі. Червонасті змії одягли спідниці з червоного тюлю, зелені змії — із зеленого, жовті — з жовтого, а змії уруту вбралися в сірі спідниці з цеглистими та попелястими цятками, бо саме таке забарвлення мають ці змії.

Та найрозкішніше виглядали коралові змії в довжелезних червоно-біло-чорних легких сукнях, які, танцюючи, вигиналися, наче серпантинові стрічки. Коли змії в танці оберталися довкола себе, спираючись на кінчики хвостів, гості шалено аплодували. І тільки фламінго — котрі в ті часи мали білі ноги, а носи такі ж великі та криві, як і зараз — тільки фламінго стояли похнюплені, бо ці не надто тямкі птахи не придумали, в що їм убратися. Вони заздрили всім, а надто кораловим зміям. Щоразу, коли якась змія проповзала повз них, кокетливо вигинаючись у своєму серпантиновому вбранні, фламінго помирали від заздрощів.

Аж раптом якийсь фламінго мовив:

— Я знаю, що ми вдіємо. Давайте напнемо на ноги червоно-біло-чорні панчохи, й коралові змії закохаються в нас.

І всі фламінго знялися в небо, перелетіли річку й почали стукати в двері сільської крамнички.

— Гуп-гуп! — загупали вони лапами.

— Хто це там стукає? — озвався крамар.

— Це ми, фламінго. Ви маєте червоно-біло-чорні пан­чохи?

— Ні, не маю, — відказав крамар. — Ви що, збожеволіли? Ви ніде не знайдете такі панчохи.

Тоді фламінго подалися до іншої крамнички.

— Гуп-гуп! Ви маєте червоно-біло-чорні панчохи?

— Які? — перепитав крамар. — Червоно-біло-чорні? Таких ніде немає. Ви, либонь, збожеволіли. Хто ви такі?

— Ми фламінго.

— Ви, напевно, божевільні фламінго.

Полетіли ті до іншої крамнички.

— Гуп-гуп! Ви маєте червоно-біло-чорні панчохи?

— Які? — закричав крамар. — Червоно-біло-чорні? Лише таким носатим птахам, як ви, могло спасти на думку це питати. Геть звідси!

Чоловік схопив мітлу й прогнав їх.

Фламінго обійшли всі крамниці, і звідусіль їх гнали, мов ненормальних.

Аж ось якийсь броненосець, котрий саме підійшов до річки, щоб напитися води, надумав покепкувати з фламінго й, чемно поклонившись, мовив:

— Доброго вечора, панове фламінго! Я знаю, що ви шукаєте. Такі панчохи ви не знайдете в жодній крамниці. Хіба що в Буенос-Айресі, але вам доведеться просити, щоб їх прислали поштою. Моя своячка сова має такі панчохи. Попросіть її, і вона дасть вам червоно-біло-чорні панчохи.

Фламінго подякували та полетіли до сови.

— Доброго вечора, — привіталися вони. — Ми прилетіли, бо хочемо попросити в тебе червоно-біло-чорні панчохи. Сьогодні змії влаштовують бал, і якщо ми напнемо ці панчохи, коралові змії закохаються в нас.

— Гаразд! — згодилася сова. — Зачекайте, я зараз повернуся.

І вона полетіла, залишивши фламінго самих, але невдовзі повернулася з панчохами. Однак то були не панчохи, а чудові шкури коралових змій, яких сова щойно вполювала.

— Ось панчохи, — проказала сова. — Ні про що не турбуйтеся, тільки майте на увазі одне: танцюйте всю ніч, танцюйте без упину — скачіть, гарцюйте, стрибайте, але ні на мить не спиняйтеся, щоб замість радіти, сліз не лити.

Але фламінго були такі дурні, що не розуміли, яка небезпека на них чекає, і, не тямлячись од радості, встромили ноги в шкури коралових змій, наче в панчохи, а тоді задоволені полетіли на бал.

Побачивши фламінго в розкішних панчохах, усі почали їм заздрити. Змії не хотіли ні з ким танцювати, крім них, а що ноги фламінго весь час рухалися, то змії не могли роздивитися, з чого зроблені їхні напрочуд гарні панчохи.

Однак поступово змії почали щось підозрювати. Коли танцюючі фламінго опинялися поруч, змії хилилися до землі, щоб краще їх розгледіти.

А найбільше непокоїлися коралові змії. Вони втуплювалися в панчохи і теж нахилялися, намагаючись доторкнутися язиками до ніг фламінго, бо зміїні язики — це те саме, що людські руки. Однак фламінго танцювали без упину, хоча дуже втомилися.

Здогадавшись про це, коралові змії попросили листолазів, аби ті позичили їм свої ліхтарики, й стали чекати, поки фламінго попадають від утоми.

І справді за мить якийсь знесилений фламінго наступив на кинутий одним із крокодилів недопалок, підковзнувся та впав. Коралові змії одразу метнулися до нього з ліхтариками й освітили фламінгові ноги. Вони побачили, що в нього за панчохи, й зашипіли так, що було чути на іншому березі річки Парани.

— Це не панчохи, — гомоніли змії. — Ми знаємо що це! Нас ошукали! Фламінго вбили наших сестер і понапинали їхні шкури, як панчохи! Їхні панчохи зроблені з коралових змій.

Почувши це, фламінго перелякалися, бо їх викрили, й хотіли злетіти, але не мали сил поворухнути бодай одним крилом. Тоді коралові змії накинулися на них й, оповивши ноги птахів, почали зубами здирати з них панчохи. Розлючені змії шматували панчохи та кусали фламінго, щоб заподіяти їм смерть.

Не тямлячись од болю, фламінго стрибали з місця на місце, але коралові змії міцно вчепилися в їхні ноги. Нарешті, упевнившись, що панчохи роздерто до останнього клаптя, натомлені змії відпустили птахів й заходилися опоряджати своє вбрання.

До того ж коралові змії не сумнівалися, що фламінго помруть, бо принаймні половина змій були отруйними.

Однак фламінго не померли. Вони побігли до річки й кинулися у воду. Птахи кричали від болю, а їхні доти білі ноги через зміїну отруту почервоніли. Минали дні, а ноги їм і далі пекло, й через отруту вони залишалися червоними, наче кров.

Це трапилося дуже-дуже давно. Проте фламінго й досі майже цілими днями стоять, зануривши у воду червоні ноги, щоб угамувати жар.

Іноді фламінго виходять на берег і роблять кілька кроків, аби оцінити свій стан. Але спричинений отрутою біль негайно повертається, і птахи знову біжать до води. Часом їм так пече ноги, що вони підгинають одну й годинами стоять отак, бо не можуть її випростати.

Ось така історія фламінго, ноги яких були колись білими, а тепер червоні. Всі риби знають, чому так сталося, й глузують з них. А фламінго, вгамовуючи біль у воді, не пропускають нагоди помститися, тож їдять усіх риб, які підпливають надто близько до них, щоб покепкувати.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар