TOU

Флорентіна

Джеймс Крюс

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
у якому відбувається знайомство з Флорентіною, з дядечком Гнавком, бабунею і стає відомо, про що мовиться в трьох Флорентіниних віршах з повного зібрання її творів

Це повість для дівчаток, хлопчиків, батьків, муніципальних радників і крамарів з дрібних крамничок.
А щоб дівчатка, хлопчики, батьки, муніципальні радники й крамарі знали, про що йдеться, я з самого початку оголошу, мов на театральній афіші, де відбувається дія і хто в ній бере участь.

Перше місце дії: велике місто з п’ятьма вокзалами, тридцятьма трамваями, сотнею церков, двомастами кінотеатрів та мільйоном мешканців.

Друге місце дії: невеличке приальпійське село з кількома селянськими садибами, однією капличкою, малою крамницею.
У цьому селі водиться також багато собак, а ще більше котів.

Час дії: торік або й давніше.

Головна дійова особа: Флорентіна, одинадцятирічна дівчинка.

Статисти: родина Шульце-Нойбергів, крамарка Роза Райбісль і 500 000 голубів.
А тепер завіса підіймається, починається оповідь

Флорентіна — найхудіша найтендітніша дівчинка з усіх, що живуть у нашому великому місті.
А коли місто має мільйон населення, це таки щось важить.
Навіть найголодніший людоїд утратив би апетит, побачивши Флорентіну. Отака вона худюща!

Та не подумайте, що у Флорентіни погані батьки й не дають їй їсти. Де там! Флорентіна заіграшки може ум’яти сім бутербродів із шинкою, яблуко, два банани і шматок торта “Принц-регент”. Не лише може, а таки й уминає.

Отож, Флорентіна така худа зовсім не того, що голодна. А чого ж?
Здається мені, відповісти на таке важке запитання могли б хіба семеро найславетніших професорів, що вкупі мають щонайменше сорок дев’ять орденів.

Але я думаю собі так: Флорентіна забагато стрибає, крутиться, ні хвилинки не встоїть на місці. Одне слово: вона мов та лялька, що танцює на нитках.

Флорентіна й сама журиться, що така худа. Я можу потвердити це з допомогою одного вірша. Бо Флорентіна іноді складає вірші, її повне зібрання творів списане вздовж і впоперек на величезному аркуші пакувального паперу, що його вона згортає у кілька разів і ховає на горищі під старий матрац. На цьому аркуші є й той вірш, який я маю на увазі і який не хочу таїти від своїх читачів.

ПІСНЯ ІЗ САМИХ ЗАПИТАНЬ
Чого ця рука худюща,
така худюща?
І шия така тонка?
Чого я суха-сухуща,
така сухуща?
Не знаю, чого така!
Чого це мені не спиться,
ніяк не спиться?
Усе я сама й сама!
А ноги чому як спиці,
чому як спиці?
Й спокою мені нема?
Чого це усі як люди,
усі як люди?
Чого це мені кортить
повненьким дівчатком бути,
дівчатком бути,
як Інге, хоча б на мить?
Чого все невлад питаю,
невлад питаю?
І мова чудна моя?
Ах, що вам сказати маю,
сказати маю:
бо Флорентіна я!

Флорентіна каже в цьому вірші, що вона така, як є, бо вона Флорентіна й край.

Одначе дорослі кажуть: Флорентіна нервова.

Діти кажуть: Флорентіна — ящірка.
Бабуня каже: Флорентіна — крутілочка, а не дитина. Як на мене, це дуже мило сказано.

А втім, це й через бабуню Флорентіна така худа. Бабуня живе на другому кінці міста. Отож дорога від дому дівчинки до бабуні — це ніби маршрут для тих, що лікуються від огрядності.

Завжди, коли Флорентінині батьки працюють уночі,— а це буває частенько,— дівчинка мусить долати цю д6рогу. І йде вона так.
Насамперед спускається поруччям із шостого до першого поверху: шшшть, рррть, фффть, один поворот, другий — і падає просто біля виходу.

Надворі дівчинка стрибає по тротуару на лівій нозі до крамнички пані Вітстум, де починається бруківка. Там Флорентіна міняє ліву ногу на праву і так дострибує до перехрестя.

Тепер їй треба дістатися на той бік головної вулиці, де зупиняється трамвай 30-А.

На цьому місці Флорентіна щоразу замислюється: на яке ж світло переходити вулицю — на зелене чи на червоне? Найчастіше вона чеше на червоне світло, бо так цікавіше. Розмахує собі руками, мовляв, нехай знають, і машини, й автобуси: іде Флорентіна.

І тут як заскрегочуть гальма, принаймні двоє чи троє гальм заскрегоче, і щонайменше двоє водіїв нагримають на дівча. Та і є чого: хіба можна Флорентінин вчинок назвати розважливим або чемним? У тім-то й біда, що таке буває щоразу, як Флорентіна переходить вулицю.

На зупинці Флорентіна довгенько чекає, доки над’їде трамвай, що його веде дядечко Гнавк. Інші водії її не цікавлять.
Отепер настає найкраща частина дороги до бабуні: їзда в трамваї. Починається вона з того, що Флорентіна ніяк не може знайти грошей на проїзд. Спочатку вона шукає їх у лівій кишені плаща, тоді в правій, тоді нишпорить у кишені на спідничці, тоді в кишені на блузці і, нарешті, шукає в сумці, бо здебільшого саме там знаходяться гроші.

Після цього Флорентіна вдає із себе малу дитину й гукає ще писклявіше, як звичайно:

— Дядечку кондукторе, дайте, будь ласка, дитячий квиток до кінця!
Ця маленька хитрість їй завжди минається, хоча Флорентіні вже одинадцять років і їй аж ніяк не годиться брати дитячий квиток.

Тепер квиток у руках, і Флорентіна проштовхується наперед. Вона прошмигує поміж чиїмись руками й ногами, тільки попискує: “Даруйте, будь ласка”. У тисняві губить сумку й пробирається назад, розштовхуючи гострими ліктями собі дорогу; нарешті пропажу знайдено і Флорентіна знову вибирається наперед, ще мить — і вона вже біля самого дядечка Гнавка, водія трамвая, розпашіла, як мак, і захекана:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Флорентіна ”
Джеймс Крюс
Переклад з німецької
Видавництво: “Веселка ”
1983 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: