Флорентіна

УВАГА! ЗНІМАЄМО ФІЛЬМ!
ПРОСИМО НЕ ЗАВАЖАТИ!

Та Флорентіна не помічає напису, проскакує в двері, шукає очима в хаосі камер, кабелів, людей і декорацій маму, нарешті знаходить, підбігає до неї і строчить без крапок і ком:

— Мамомамоуявляєш: боббіменебере… (перепочинок) з собою! (Знов перепочинок.) Яможухочвсіканікулитам про… (пауза) …вести!

Тато Флорентіни, що саме випробовує складне кінообладнання, гукає:

— Тихіше!

Мама виводить доньку у вестибюль кіностудії і починає шукати глузду в реченнях Флорентіни.

Коли дівчинка після кількох невдалих спроб усе ж розтлумачує, про що йдеться, мама тут-таки дає свою згоду, аж Флорентіна спершу розгублюється. На щастя, їй не спадає на думку, що мама відпускає її залюбки.

В кожному разі, дівчинці дають спокій із тим озером Гарда, і Флорентіна з валізкою, кролячим хутром, пакуночком їжі для птахів та лялькою Мері-Геленою їде до Тафернвіза, який розкинувся біля підніжжя Альп. Батьки Боббі погоджуються прийняти гостю до свого гурту.

— Хоча Флорентіна, як дзиґа, дарма,— каже пані Шульце-Нойберг.— Ми з нею впораємось.

— А як ти думаєш, не візьме вона з собою ще й тих двох голубок? — обережно питається її чоловік.
—

Ні,— встряє в розмову Моніка.— Голубки вже здорові-здоровісінькі і пурхають по місту!

— Чудово! — зітхає з полегкістю пан Шульце-Нойберг.

А втім, ніхто з його родини й не здогадується, яка щаслива Флорентіна, що її запросили до Тафернвіза. Вона мріє про що завгодно. Ну, скажімо, хоча б про вишню в цвіту.

Доказом може служити вірш, який лежить у сховку під матрацом. Ось він:

ПІСНЯ ДІВЧИНКИ-ГОРОДЯНКИ ПРО ВИШНЮ
Цвіте десь вишня навесні
під хатою у гаї,
така гарнесенька мені,
коли я уявляю.
Я так ту вишеньку люблю,
а ягідки ще дужче.
Куплю у місті і хвалюсь:
— Які вони смачнющі!
Було б гарніше — що й казать! —
на вишеньці сидіти:
на вуха ягідки чіплять,
червоні ягідки чіплять.
Чи є що краще в світі?!

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ,
у якому змальовується Тафернвіз, а також ідеться про блакитну металеву табличку, безліч усяких меблів та одну крамарку
Тафернвіз можна змалювати так:

Над крутим коліном річки, за якою здіймається високий гірський хребет, лежать округлі зелені пагорби, декотрі з них у капелюшках лісочків. Коли звернути з широкого шосе до берега річки і оминути три-чотири пагорби, на правому повороті вузька дорога раптом ширшає, на всі боки розбігаються коти, валують собаки, у ніс ударяє різкий запах гною. Не встигнеш оглянутися, як опиняєшся між широкими селянськими будиночками з плескатими дахами.
Це і є село Тафернвіз.

Коли машина Шульце-Нойбергів проїздила повз селянські будинки, Флорентіна, міська дитина, аж рота роззявила з дива.

— Дивіться, як розмальовані стіни будинків! — вигукує вона.— Не вулиця — а справжнісінька тобі дитяча книжка з малюнками!
— Тільки в цій книжці з малюнками є що понюхати, покуштувати, послухати й помацати,— додає пан Шульце-Нойберг, який за кермом автомобіля.

Він зупиняє машину, щоб Флорентіна могла краще роздивитися село. Але тієї миті дівчинка прикипає очима до єдиної точки — блакитної металевої таблички над вітриною, на ній білими старомодними буквами із закрутками написано:

ТОРГІВЛЯ МІШАНИМИ ТОВАРАМИ РОЗИ РАЙБІСЛЬ

— Що таке торгівля мішаними товарами? — питає Флорентіна.

— Це така крамниця, в якій є все, що хочеш,— пояснює їй Боббі.

І перелічує — навперебій зі своєю сестрою Монікою — оте “все, що хочеш”:

— Мило, чай і жіночі блузки.

— Перець, ром і ручні годинники.

— Морозиво на паличці й картини.

— Копчена риба й попільнички.

— Папір поштовий і туалетний.

Це звучить майже як вірш. У вухах Флорентіни — навіть, як пісня. Над усе вона любить місця, де є скільки завгодно товарів.
А тут ще й блакитна табличка з білими химерними літерами й чарівним ім’ям Рози Райбісль.

Коли машина рушає і їде до дачі Шульце-Нойбергів, Флорентіна мовчки, захоплено дивиться в заднє вікно на табличку, аж поки та зникає за поворотом.

Навіть уже на дачі її думки все повертаються до тієї крамнички. Такою слухняною, як оце по обіді, ШульцеНойберги Флорентіни ще не бачили.

Та тільки-но поклавши нічну сорочку на ліжко, валізку на кухонний сервант і ляльку Мері-Гелену на кроляче хутро, вона вийняла свій гаманець, зшитий у вигляді маленьких шкіряних штанців, і оголосила, що їй треба піти щось купити у крамничці мішаних товарів Рози Райбісль.

І от вона вже простує вулицею, вимахуючи руками, й завертає ліворуч.

Мабуть, дівчинка накуповує всього дуже багато, бо до сьомої не повертається додому. Коли зозулька на стіні кує пів на восьму, Шульце-Нойберги починають непокоїтися.

— Може, вона пішла до лісу й заблукала,— каже Моніка.

— А може, її покусав собака,— мовить Боббі. (Боббі полюбляє страшні пригоди.)

Пані Шульце-Нойберг, що тепер відповідає за Флорентіну, зітхаючи, натягає на себе червоний светр, який вона носить лише у Тафернвізі, й каже, що сходить до крамарки, однаково їй треба купити хліба й масла.

Але крамничка, в яку вона заходить через вхід до пральні, порожня. Якийсь грюкіт і гомін нагорі свідчать, що крамарка вдома.

Тож пані Шульце-Нойберг вибирається вузькими сходами нагору й у коридорі горішнього поверху стукає в двері.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19