Флорентіна

— Та й нам усім трьом воно потрібне,— мовить мама.— Мо’ прогуляємось?

— Давайте! — радіє Флорентіна. А тоді зиркає на клітку й питає: — А як же бути з голубками?

— Візьмемо їх із собою.

Вони гуртом ловлять голубок, впускають їх до клітки, ставлять клітку ззаду в невеличкій червоній машині, сідають самі й їдуть далеченько за місто.

Вони дістаються до ресторану, тераса якого височіє над річкою, і замовляють там тістечок з кавою. Флорентіна, звісно, п’є какао. Бо хоче хоч трішки поправитися. Голубок вони пускають на волю й годують їх крихтами з тістечок.

За кавою тато питає:

— А чого це в голубів бувають підбиті крила?

— Батьки, мабуть, не доглядають їх і вони випадають з гнізда,— мовить Флорентіна.

— Хіба то батьки, то якісь ґави,— каже мама.

Тато, що саме п’є каву, чує ті слова, похлинається й закашлюється.
Тоді Флорентіна підхоплюється зі свого стільчика й гупає йому долонею в спину.

— Полегшало? — питає вона.

Тато, червоний, як буряк, киває головою, знову закашлюється і хоче взяти доньку собі на коліна. Та дівчинка раптом зривається з місця, збиває ненароком жінці, що сидить за сусіднім столиком, капелюшка з голови” гукає: “Даруйте, будь ласка”, — і гайда за ріг ресторану, наче її вітром несе.

— Що з нею? — питає тато.

— Пропала одна голубка,— відповідає мама.— Мабуть, Аннегрета.

— Ні,— заперечує тато.— Маргарета, бо в Аннегрети на голівці чубчик. А та, що з чубчиком, тут.

— Ай правда,— мовить мама.— Аннегрета тут. Отож, загубилась Маргарета.

Батьки замовкають. Тато дивиться вділ на річку.

— Про що ти думаєш? — питає його дружина.

— Думаю, що поганих батьків називають ґавами.

— Бо ґави залишають своїх дітей у гніздах,— мовить мама.

— Неправда,— заперечує тато.— Жодна ґава не покине своє маля, доки навчить його літати. Я це напевне знаю, бо кілька років тому знімав фільм про гав.

— Але є казка про двох гав, які покинули своїх дітей,— стоїть на своєму мама Флорентіни.

— То ж казка та й годі! —вигукує тато.— Таких казок скільки завгодно! А насправді ґави чудові батьки.
Тієї миті з-за ресторану вигулькує Флорентіна з Марґаретою в руці. Йдучи проз жінку, в якої вона збила була капелюшок, дівчинка робить реверанс.

Жінка усміхається й питає:

— А це твій голуб?

— Обидва мої,— відповідає Флорентіна.— Я щодня їх виводжу на прогулянку. Та іноді вони тікають. За ними треба добре наглядати. Вони як діти.

— Твоя правда,— згоджується жінка.— За дітьми треба наглядати.

Оцим розумним зауваженням незнайомої жінки нам би, власне, й хотілося закінчити розділ, але годиться ще згадати, що батьки Флорентіни на зворотному шляху в червоній машині знов завели мову про тих гав. Крім того, треба згадати, що Флорентіна пильненько дослухається до тієї розмови, і незабаром її зібрання творів поповнюється ще одним віршем. Ось таким:

ПІСНЯ ПРО БАТЬКІВ-ГАВ
У родині
у пташиній
усього бува.
Мама Ґава без угаву
їжу добува.
Тато Ґава
не роззява:
проганя котяр.
Ше й гукає,
ще й лякає:
кар-кар-кар, кар-кар!
Ґавеняток
мама й тато
вміють берегти.
Тож гурточком
в холодочку
гарно їм рости
Любі друзі,
милі діти,
таки ніде правди діти:
ґави — це БАТЬКИ!
Хай би мами,
хай би тати
всі на світі такі стали,
і ніяк не навпаки!

РОЗДІЛ СЬОМИЙ,
у якому йдеться про нещасний випадок на кухні, про горище, озеро Гарда і зрештою про вишню

Події, про які я розповів у останньому розділі, все-таки зачепили батьків Флорентіни за живе (чи краще казати — дойняли до самого серця?).

Тато вже подумує про те, що він не зобов’язаний кожний вечір простоювати за камерою. Тепер він часом приходить з роботи раніше, щоб увечері з допомогою Флорентіни навести лад у своїй великій колекції фотографій.

Мама Флорентіни кидає постійну роботу (через оту телефонну розмову вона деякий час не мириться з директором кіностудії) і працює тільки тоді, коли без неї не можна обійтись.

Та за кілька тижнів до Великодня знову треба терміново зняти великий фільм. Знову вони обоє просиджують цілими днями на роботі, а Флорентіна лишається сама.

Так-так, голубів уже в неї немає. Вони зовсім одужали, і Флорентіна випускає їх на волю. (Міські голубині лови саме закінчуються.)

Аж ось фільм готовий, і тепер батьки вирішують разом із Флорентіною помандрувати на озеро Гарда.

Коли починаються великодні канікули, мама може більше бувати зі своєю невгамовною донькою. Та, на жаль, вона й сама, треба сказати, трохи невгамовна й нетерпляча. Вона називає себе нервовою. І не диво стати нервовою, пропрацювавши десять років на кіностудії.

Але шкода, що мама нервова. Передусім Флорентіні.

Сьогодні перший день канікул, і Флорентіні нічого робити. То вона допомагає мамі на кухні. Це теж трохи дивно, бо Флорентіна до хатньої роботи…

Трах-бах,— це падає додолу перша тарілка.

У мене з переляку вилітає з голови те, що я збирався сказати. Ага, я хотів сказати, що Флорентіна до хатньої роботи не дуже зграбна. Вона взагалі не любить ні варити, ні мити, ні прибирати. Та й мама Флорентіни не тягнеться до такої роботи.
Ану ж, погляньмо, що мати й дочка роблять на кухні. Ось вони шукають віник і совок, щоб змести черепки від тарілки.

Мама порпається за ширмочкою в комірчині — і вже гуркотить на підлогу пилосос, бо був зіпертий на стіну важчою частиною догори. Флорентіна вже вкотре плигає через кухню в самих панчохах, бо ледачиться взути капці. І, звичайно, наступає на черепок — от і маєш нещастя.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19