Фонтан, який умів плавати

Пляцковський Михайло Спартакович

Різні фонтани бувають.

Але той, про кого йде мова, був плаваючим. А плаваючим він був тому, що випускав його над Блакитним морем кит Дивачок.

Хоч би куди Дивачок плив — там  фонтан іскрився. Різнокольорові цівки високо злітали. Так високо, що їх було видно.

Цікаві пасажири на палубах величезних білих пароплавів розглядали в біноклі та підзорні труби цей самотній фонтан, що плаває в морі. Вони ляскали в долоні і кричали “ура”.

Що там! Навіть дельфіни починали радісно стрибати, здалеку помітивши кита Дивачка. Морським коникам і морським коровам, медузам і восьминогам, оселедцям і кількам, навіть електричним скатам подобався блискучий на сонці фонтанчик.

Лише одна акула Злюка не звертала на Дивачка жодної уваги. Вона вдавала, що їй абсолютно байдуже, є фонтан чи ні. А насправді акула заздрила Дивачку, бо всі говорили тільки про нього. Якось вона не витерпіла, підпливла до Дивачка і пробурчала: — Кому потрібний твій фонтанчик? Він уже всім нам давним-давно набрид. Щоразу одне й те саме!

Дуже образився Дивачок на акулу. Взяв і поплив у відкритий океан.

Спустіло Блакитне море без кита. Даремно пасажири в підзорні труби дивилися. Ніде не було видно знайомого плавучого фонтану.

За місяць занудьгувала сама акула Злюка, через яку все сталося.

– Сумно мені… – поскаржилася вона дельфінам. – Чогось не вистачає. А ось чого?

– Краси не вистачає, – відповіли їй дельфіни. — Краси, яку так щедро дарував нам усім кит Дивачок.

І звичайно, дельфіни мали рацію. Бо там, де немає краси, завжди чогось не вистачає.

Пожаліла акула Злюка, що даремно образила кита, але надто пізно.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: