TOU

Ґерда. Історія одного кита

Петер Кавецкі

Дорогі мої друзі на морі й на суші, мої люб’язні, з добрим серцем люди… а це означає, що це ви, усі ті, хто щойно розгорнув цю книжку. Мені дуже хочеться розповісти вам про китеня Ґерду, яка все життя мешкала у воді й познайомилася з найпотаємнішими і найцікавішими закуточками морів та океанів.
Це історія про заповітні бажання, мрії, радощі й розчарування. Я розкажу про втрати, яких юна Ґерда вперше зазнала у своєму житті, про те, як вона відкривала для себе світ і знаходила друзів. І як, зрештою, вона знайшла саму себе…

Ця історія маленького кита багато чим нагадує інші життєві історії. Ви можете вірити чи ні, але в багатьох китів історії життя подібні до цієї. Можливо, такі життєві історії мають не лише кити, а й дехто з людей…

РОЗДІЛ 1
У безкрайньому, чудовому морі, у безмежній блакиті, серед коралових фортець і морських водоростей жила дівчинка-кит на ім’я Ґерда. Кити — це не велика риба.
Багато в чому вони схожі на людей — можливо, утому, що також належать до ссавців, а отже, як і люди, від народження мають тісний зв’язок із батьками. У сім’ї Ґерди було четверо китів: Ґерда, її старший брат Ларс, матуся і татусь.
Утім, вони не жили в хатинці чи в квартирі багатоповерхового будинку: вони плавали від екватора до Північного полюса широкими водними просторами океанів. Для них дім був там, де вони могли бути всі разом.

Дитинство Ґерди було цікавим, саме таким, про яке вона мріяла. Вона любила свою сім’ю понад усе.
Затамувавши подих, Ґерда слухала розповіді татка про давніх китів, які жили в ті далекі часи, коли тварини й люди мешкали разом у мирі. Проте то було давно, ще коли у світі не існувало меж між суходолом та океаном…

РОЗДІЛ 2
Матуся часто співала Ґерді одну гарну пісеньку, що глибоко запала до Ґердиного серця. Кити-матусі віками передавали ці пісні своїм донькам. Якщо тобі пощастить колись зустріти кита, прислухайся до звуків, які він видає. Може статися, що в цих звуках ти почуєш і такі слова:

Зорі сяють у темряві ночі.
Серце в подорож нову тріпоче.
Небо пильно вдивляється у води морські,
Щоб увічнити дії тварин і людські.
Затихає матусина пісня,
День новий як розлуки провісник.
Шлях далекий веде нас у різні краї,
Та одвічна любов дарує скарби свої.
Місце зустрічі — гавань небесна,
Лід розлуки, дитя моє, скресне.
Крізь буремнії води сміливо пливи,
Вір, що серце твоє доведе до мети.

РОЗДІЛ 3
Якось уранці Ґерда прокинулась і не побачила нікого поряд. Навколо неї панувала дивна тиша. У той момент вона нічого не могла згадати…

Ґерда не розуміла, де опинилася, якщо вона заблукала, то коли і чому. Та одне знала напевне: вона була не вдома. Ґерда перелякалась. Для маленького китеняти залишитися самотнім в безмежному океані було просто нестерпно.

Не розуміючи, що робити, Ґерда просто пливла за холодною течією, а матусина пісенька продовжувала звучати в її голові.

Минав час, Ґерда почала усвідомлювати свою самотність і поступово звикла до неї. Хоча величезний сум, завбільшки з кита-велетня, не полишав її серце, проте сподівання, що якогось дня вона зустріне свою родину, штовхало Ґерду вперед.

РОЗДІЛ 4
Одного разу Ґерда побачила двох косаток. «Віі-іі-іі, ху-уу-уу», — приязно гукнула вона, що мовою китів означало ввічливе привітання, подібне до людського: «Вітаю, шановні друзі».

— Мене звати Ґерда, я розшукую свою родину, — продовжила вона.

— Що ж з тобою трапилося?

Стомлена і змучена Ґерда, зібравши всі свої сили, випустила кілька бульбашок повітря і почала розповідати про себе. Вона довго й емоційно говорила — про матусю, татуся та Ларса, її старшого братика.

Потім пояснила, що загубилася й залишилась одна-однісінька. Закінчивши свою оповідь, Ґерда помітила, що один хлопець-косатка здивувався. Здавалося, він уже чув подібну історію раніше. Так, напевно чув!

Від старого і мудрого нарвала, якого він зустрів аж біля берегів Канади, що неподалік від Нунавута. Косатка сказав: якщо Ґерда хоче знайти відповіді на свої запитання, то має поплисти далеко у північні води. Він був так вражений мужністю Ґерди, що навіть дав їй добру пораду перед тим, як вона вирушить у далеку путь:

— Хоч куди ти попливла б, хоч кого зустріла б, і хоч що сталося б, завжди залишайся чесною сама з собою. Твоє серце поведе тебе у правильному напрямку. Серце — це життєвий компас. Якщо ти, Ґердо, прислухатимешся до нього, то точно знайдеш те, що шукаєш.

РОЗДІЛ 5
З океанською течією плинув і час. Ґерда виросла і перетворилася на чарівну молоду леді-кита. Вона була дуже гарненькою, проте в її очах причаївся смуток.
Подорожуючи, Ґерда дивувалася незліченній різноманітності життя в океані, дізнавалася багато цікавого, знайомилася з іншими тваринами. Для кожної з них знаходилося місце в серці Ґерди.

— Я така щаслива, що живу в океані! — якось уранці мовила Ґерда сама до себе, побачивши перший промінь сонця на поверхні води. — Шкода, що не кожен у світі може насолоджуватися такою красою!

Раптом вона помітила ущелину між підводним камінням. Там сиділо дивне створіння. Воно мало велику голову і щупальця. То був восьминіг.
Ґерда тихесенько підпливла ближче й почала спостерігати, що буде далі. Восьминіг мав злий вигляд. Перед ним лежала купа всякої всячини. Він копирсався у ній, щось витягував звідти, а потім клав це назад. Далі він знову щось хапав і знову пхав його до купи.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Ґерда. Історія одного кита ”
Книга 1
Петер Кавецкі
Переклад – К. Дем’янчук
Видавництво : “ BOOKCHEF ”
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: