TOU

Ґолді у Страшному парку

Мері Блер

Розділ 1. Єва заблукала в лісі

Одного чудового літнього ранку батьки Єви вирішили разом із донькою поїхати до озера. Тато дівчинки — офіцер поліції містер Джонс — багато працював, тому, коли в нього траплялися вихідні, намагався провести їх із родиною на природі.

Для Єви ця поїздка була особлива, — адже вона обіцяла пригоди. Річ у тім, що зовсім недавно, на її сьомий день народження, батьки подарували їй цуценя. Його назвали Лонні. І ось тепер вони разом із ним їхали в машині і з цікавістю розглядали, що діється за вікном.

— Ура! Приїхали! — зраділа дів¬чинка, коли автівка зупинилася на березі озера. — Матусю, можна я покажу Лонні нашу галявину?

— Чому б і ні! Але візьми його на повідець. Він уперше на природі й може втекти.

Єва начепила на цуценя нашийник із повідцем і відчинила дверцята машини. Лонні радісно заскавучав і став гасати по галявині. Дівчинка ледь встигала за ним.

Батьки збирали хмиз для багаття, а Єва із цуценям вирушила до струмка. Дівчинці подобалося милуватися прозорою водою, що дзюрчала між камінням, і запускати кораблики з листочків.

Вона йшла знайомою стежкою, Лонні жваво біг попереду. Йому було все цікаво, і він раз по раз завертав у кущі, що росли обабіч стежки. Повідець чіплявся за гілки, заплутувався в них, і Єві весь час доводилося розплутувати його. Нарешті, їй усе це набридло, і вона відстебнула його від нашийника.

— Лонні, ти ж далеко не біжи, а то заблукаєш, — суворо наказала дівчинка цуценяті.

Собача радісно загавкало у відповідь і стрибнуло в чагарникові хащі.

— Лонні, ти куди? Нам в інший бік! — скрикнула Єва й кинулася за ним.

Дівчинка чула віддалік гавкіт свого неслухняного вихованця і, оминувши кущі, бігла на звук. У просвіті між деревами промайнув Лонні, але за мить зник з очей. Дівчинка бігла й бігла, але ніяк не могла наздогнати цуценя. Тепер вона вже не чула і його дзявкотіння.

Озирнувшись, Єва зрозуміла, що не знає, де опинилася.

«Треба просто повернутися назад», — вирішила дівчинка й розвернулася, як їй здавалося, у той бік, звідки прибігла. Але всі дерева були такими однаковими, і вона ніяк не могла вийти на стежку.

Єва зрозуміла, що заблукала, і неабияк злякалася. Вона покликала на допомогу, але ліс відповів їй тільки пташиними голосами.

Єва заплакала.

— Такого прекрасного сонячного дня плакати негоже, — почула раптом дівчинка коло себе дзвінкий голос і підвела очі.

Перед нею на веселкових крильцях пурхало маленьке золотисто-руде лисеня.

— Хто ти? — несміливо спитала Єва.

— Мене звати Ґолді.

— Ти ж лисеня? То чому літаєш, та ще й розмовляєш?

— Я не звичайне лисеня, я — феріґард. Чарівний захисник.

— Так ти мені не примарився? Ти є насправді? — досі не йняла віри своїм очам дівчинка.

Лисеня підлетіло до Єви ближче й лап¬кою змахнуло сльозинку з її щоки.

— Я справжній, але побачити мене може тільки той, хто вірить у дива. А ти в них, гадаю, віриш.

— Аякже! І ти прилетів, щоб допомогти мені?

— Саме це і є покликанням феріґардів, — поважно відповіло лисеня. — Ну ж бо, ходімо, нам треба якнай¬швидше знайти твоє цуценя.

— Лонні? Ти знаєш, де він?

Лисеня поманило Єву лапкою, і дів¬чинка пішла за ним. Вони бігли крізь густі чагарники, але прямувати за феріґардом було напрочуд легко — гілки самі розступалися перед Євою, відводячи від неї свої колючки.

Уже за кілька хвилин Єва почула неспокійне гавкотіння цуценяти й голоси своїх батьків, які гукали її.
Дівчинка стала прощатися з лисеням. На її очах бриніли сльози.

— О, Ґолді, ти так допоміг мені! А тепер ти… зникнеш? — сумно спитала Єва.

— Я залишуся коло тебе, а твої батьки не зможуть побачити мене, — заспокоїло дівчинку лисеня.

Єва заквапилася до тата й мами. Вона не могла натішитися з того, що Лонні сам знайшов дорогу на галявину. Утім, дівчинка пообіцяла батькам не ходити в ліс сама.

Увечері, коли сім’я повернулася додому, золотисте лисеня все ще залишалося з Євою. Воно літало побіля неї і з цікавістю розглядало все навколо. Будинок нової подруги здався Ґолді таким затишним, що він став прилітати до дівчинки щодня.

Розділ 2. Живе скло

Одного разу Єва гралася з Ґолді у своїй кімнаті, а у вітальні мама й тато дивилися телевізор. Раптом мама покликала доньку. Показували передачу про скульптури зі скла. Єву вразило, що скляні квіти й метелики мали такий вигляд, немов справжні.

З передачі стало відомо, що в місті, де жила Єва, незабаром мала відбутися виставка скляних скульптур.
А за кілька днів тато, повернувшись увечері з роботи, просто з порогу радісно повідомив:

— Я купив квитки на виставку «Живе скло». — І помахав у повітрі яскравими папірцями.

— О, нарешті ми побачимо ці чарівні скульптури! — заплескала в долоні мама.

Єва теж зраділа. Увечері, уже лежачи в ліжечку, дівчинка сказала Ґолді:

— А ти полетиш із нами на виставку скляних скульптур?

— Ну… — скривило носика лисеня. — Там буде дуже багато людей. Та й що там цікавого?

— Люди, звісно, не вміють творити дива, але іноді щось по-справжньому прекрасне створити можуть. Будь ласка, летімо зі мною.

Єва так палко вмовляла Ґолді, що пухнастий упертюх нарешті погодився.

На виставці і справді було дуже багато людей. Єва хвилювалася, коли б, бува, хто-небудь не побачив Ґолді. Але маленьке лисеня слухняно сиділо на її плечі, залишаючись невидимим.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Ґолді у Страшному парку”

Мері Блер

Видавництво: “Vivat”

2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: